“Аналіз оповідання І. Буніна ” Темні алеї”
Цикл оповідань видатного російського письменника Івана Буніна “Темні алеї” складається з 38 творів. Вони відображають різні пласти часу, розрізняються методами створення образів і жанрами. Останній у своєму житті цикл оповідань письменник створював у роки Другої світової війни, в останні роки свого життя. У той час, як від кровопролитної війни рушився усталений світ, Бунін писав про силу почуттів і вічної любові. Свою книгу “Темні алеї” він зараховував до найвидатніших своїх творів і вважав найдосконалішою за художньою майстерністю.
Наскрізною темою всіх оповідань циклу є любов, велике почуття у всіх його проявах. Автор вважає любов найбільшим безцінним даром, який ніхто не в силах відняти у людини. Тому люди по-справжньому вільні тільки в любові.
“Темні алеї” – це одне з оповідань циклу, яке й дало назву всій збірці. Ця розповідь була написана у 1938 році. У ньому, як і в інших оповіданнях, головною темою є любов. Автор розкриває перед
Стоянка на заїжджому дворі похилого військового. Раптова зустріч цього військового з колишньою коханою. Роздуми героя оповідання про зустріч.
На початку розповіді перед нами постають картини буденності і повсякденної смутності. Але раптом у господарці заїжджого двору втомлений Микола Олексійович впізнає свою молоду любов – красуню Надію, що служила у нього покоївкою. Цю дівчину він зрадив тридцять років тому. Микола Олексійович “швидко випростався, розкрив очі і почервонів”. З тих пір, як вони розлучилися, пройшло ціле життя. Виявилося, що обидва герої так і залишилися самотніми. Хоча Микола Олексійович має вагу в суспільстві і цілком влаштований у житті, але при цьому він нещасний. Дружина йому “змінила, кинула мене ще образливіше, ніж я тебе”, а син виріс дуже поганою людиною “без серця, без честі, без совісті”.
А Надія, яка розпрощалася з панами і перетворилася з колишньої кріпачки в господиню приватного готелю, відкриту при поштовій станції. Надія – “Розуму палата. І все, кажуть, багатіє, крута”. Але… Вона так і не вийшла заміж. Якщо герой оповідання вже втомився від життя, то його колишня кохана все так само красива, легка і повна життєвих сил. Микола Олексійович колись з власної волі відмовився від любові, і покаранням за це стала йому повна самотність на все життя, без коханої людини і без щастя. Надія точно так само все життя любила тільки одну людину, якій віддала “свою красу, свою гарячку”, якого колись “Ніколенькою кликала”. У її серці як і раніше живе любов до цієї людини, але вона так і не прощає Миколу Олексійовича…