Аналіз книги оповідань Буніна “Темні алеї”
У цю пору у сприйнятті сучасників Бунін з’являється як живий класик. В 1933 році він першим серед російських письменників був визнаний гідним Нобелівської премії в області літератури. (Пізніше її одержали Б. Пастернак, А. Солженицин, М. Шолохов і поет И. Бродський.) В офіційному повідомленні говорилося: “Рішенням Шведської академії від 9 листопада 1933 року Нобелівська премія по літературі присуджена Іванові Буніну за строгий артистичний талант, з яким він відтворив у літературній прозі типово російський характер”. Чималу роль у цій події
У роки війни Бунін закінчив книгу оповідань “Темні алеї”, що вийшла вперше в Нью-Йорку (1943) у кількості шістисот екземплярів. Із двадцяти написаних у ту пору оповідань у книгу ввійшли одинадцять. Книга ця цілком про любов. “Усяка любов – велике щастя, навіть якщо вона не розділена” – ці слова із книги “Темні алеї” могли б повторити всі
“Темні алеї”, книга, що вийшла вже в остаточному, повному складі в 1946 році в Парижі, єдина у своєму роді в російській літературі. Тридцять вісім новел цього збірника дають велика розмаїтість незабутніх жіночих типів – Руся, Антигонів, Галя Ганская (однойменні оповідання), Полючи (“Мадрид”), героїня “Чистого понеділка”. Поблизу цього суцвіття чоловічі характери куди невиразніше; вони менш розроблені, часом лише намічені й, як правило, статичні. Вони характеризуються скоріше побічно, отраженно – у зв’язку з фізичним і психічним виглядом жінки, що люблять і яка займає самодостатнє місце. Навіть тоді, коли “діє” тільки “він”, наприклад, закоханий офіцер, що застрелив нісенітну гарну бабенку, однаково в пам’яті залишається тільки “вона” – “довге, хвиляста”, і її “голе коліно в розрізі капота” (“Пароплав “Саратов”). В “Темних алеях” ми зустрінемо й грубувату чуттєвість, і просто майстерно розказаний грайливий анекдот (“Сто рупій”), але наскрізним променем проходить через книгу тема чистої й прекрасної любові. Надзвичайна сила й щирість почуття властиві героям цих оповідань, і немає в них смакування ризикованих подробиць, горезвісної “клубнички”. Любов як би говорить: “Там, де я коштую, не може бути брудно!”
Недарма поруч із повнокровним, дихаючим стражданням і пристрастю оповіданнями з “Темних алей” (“Таня”, “Темні алеї”, “Чистий понеділок”, “Натали” і т. д.) ми зустрінемо якісь осколки недописаних, що не цілком відбулися добутків, із клочковатостью й розпадом сюжету (“Кавказ”), експозиції, начерки майбутніх новел (“Початок”) або прямі запозичення із чужої літератури (“Вертаючись у Рим”, “Бернар”).
Як поет Бунін, безумовно, вигострював і вдосконалював свій дарунок, однак тут муза, натхнення відвідували його нечасто. Нечисленні вірші, написані в еміграції, пронизані почуттям самітності, бездомности й туги за Росією:
У птаха є гніздо, у звіра є нора Як гірко було серцю молодому, Коли я йшов з батьківського двору, Сказати прости рідному будинку! У звіра є Нора, у птаха є гніздо Як б’ється серце, горестно й голосно, Коли входжу, хрестячись, у чужий, найманий будинок Зі своєї вуж ветхою торбинкою!
(2 votes, average: 4.00 out of 5)