“Жінка в пореволюційному суспільстві” за творами М. Хвильового

У творчості відомого українського письменника Миколи Хвильового жіночі образи займають особливе місце. Відомо, що в житті українського народу у всі часи панував культ жінки. Це й матір, і кохана, і просто жінка-робітниця. Зі сторінок творів українських письменників-класиків жінка найчастіше постає у образі берегині споконвічних родинних традицій. А якою ж бачить своїх співвітчизниць і сучасниць М. Хвильовий?

Для більшості людей, життя яких було добре налагоджене і розмірене, у пореволюційні часи оточуючий світ перевернувся з ніг на голову. Адже у ту добу відбувалася руйнація одвічних моральних цінностей, наслідком чого стала деградація більшості людських душ. І хто, як не жінки, могли зупинити цей абсурд і хаос? Письменник був упевнений, що жінки у моральному плані набагато стійкіші за представників сильної статі, тому він був повністю переконаний, що саме їхня самопожертва, милосердя і любов виведуть рідний народ зі згубного шляху на шлях до щасливого життя.

Прикладом такої віри може бути оповідання М. Хвильового “Сентиментальна історія”, в якому письменник намагається якомога реалістичніше зобразити життя головної героїні оповіді Б’янки, що намагається знайти своє місце у новому буремному суспільстві. Вона не бажає бути “зайвою” у цьому суспільстві, не бажає бути такою, як її товариші Улянка та художник Чаргар. Головна героїня оповідання надзвичайно сильна особистість, тому вона не хоче плисти течією шаленої річки, яка з’явилася для багатьох людей досить неочікувано і отримала назву “радянське суспільство”.

Б’янка навчилась самотужки виходити зі скрутних становищ, які з’являлися у її житті. Та в той же час вона ніколи не дозволяла собі іти на компроміси із власним сумлінням. Жінка усвідомлює і відчуває, що ніяк не можна просто сидіти, склавши руки, бо інакше її рідна “вишневоока Україна” дуже швидко перетвориться на справжнє збіговисько моральних і духовних потвор. Але навколо героїні відбувається щось бридке і жахливе. Ці суспільні процеси Б’янка називає “світовим бардаком”. Дівчина впевнена, що красномовними та сміливими лозунгами життя ніяк не покращити, тому майбутнє своєї рідної країни вона вважає “сентиментальною даллю”.

Та що ж робити у тих обставинах, що склалися? Як перетворити на реальність “сентиментальну даль”? Адже ламати – не будувати, і душа не буде боліти. Але чи може суспільство стати щасливим на руїнах одвічних моральних цінностей? Земляків Б’янки у більшості своїй не цікавлять чесноти оточуючих, і дівчина цьому жахається. Вона добре бачить, що рідна країна котиться у прірву і розуміє, що лише узаконені істинні морально-етичні норми здатні пролити світло на затуманене майбутнє і врятувати суспільство від повної деградації.

Та найбільше героїню оповідання дивує те, що більшість людей навіть не намагаються замислитися над сенсом свого життя. Зачинившись на замки і засови у своїх “нірках”, вони не живуть, а лише існують під тягарем страху. Дівчина хворіє “темною ніччю нашої дійсності”, але, нажаль, змінити щось у суспільстві та в оточуючих людях – не в її силах. Відчайдушною спробою налагодити гармонію між реальністю і мрією став останній вчинок героїні оповідання. Але чи вдалося їй цього досягнути? Напевне, ні. Віддавши себе, дівчина загубила найчистіше, найсвятіше і найдорожче, що було в її душі.

Головна героїня оповідання М. Хвильового “Сентиментальна історія” – це узагальнений образ української жінки пореволюційних часів. Використовуючи цей образ, письменник намагається переконати читачів у тому, що роль жінки виняткова у будь-які часи, у будь-якому суспільстві, адже саме жінка є берегинею людських душ і втіленням одвічних моральних цінностей та чеснот.

“Жінка в пореволюційному суспільстві” за творами М. Хвильового