“Хто знає, коли Велико Творця…” (по творчості М. Ломоносова)

Зміни, що происшли на початку XVIII в. у суспільному житті Росії й у свідомості російських людей, вимагали корінних нововведень і в літературі. Найбільше яскраво й послідовно вони виразилися в діяльності вченого й поета Михайла Васильовича Ломоносова, доля й творчість якого являють чудовий приклад беззавітного служіння своїй батьківщині.

Народився Ломоносов в 1711 році в селі, розташованої на одному з островів Північної Двіни, біля міста Холмогоры, у сім’ї селянина-помора. Його дитинство і юність протікали серед величної північної природи, і багато спостережень того років він використовував згодом у своїх наукових працях. З десятилітнього віку Ломоносов випробував всі труднощі морського промислу, яким займався його батько, і вони зміцнили його відвагу” витривалість, спритність.

На формування поглядів і особистості Ломоносова зробило

Сильний вплив своєрідне положення російської Півночі, де було відсутнє кріпосне право, були широко розвинені промисли й ремесла, поширена усна народна творчість. Але було б помилкою говорити про те, що Ломоносова цілком створила “обласна культура” Півночі. Його створив, за словами А. Морозова, “історичний досвід і геній усього російського народу”.

Грамоті Ломоносова навчили селянин Іван Шубної (батько відомого згодом скульптора Івана Шубіна) і дячок Семен Шабельників. Вони й розбудили

в його душі невгамовну спрагу знань, любов до книг. Ломиносів багато читав (пізніше він називав “вратами своєї вченості” “Граматику” Мелетія Смотрицкого, “Арифметику, сиречь науку числительную” Леонтія Магницкого й “Римовану псалтир” Симеона Полоцкого) і успішно вчився. Однак селянське походження не дозволило йому вчасно продовжити навчання. Проте, надійшовши наприкінці 1730 року в Слов’яно-греко-латинську академію, Ломоносов дуже швидко освоїв всі науки. Саме в ці роки початок формуватися і його науковий і філософський світогляд.

Наприкінці 1735 року Ломоносов у числі двадцяти “у науках гідних” учнів “Спаських шкіл” був спрямований у Петербурзьку Академію наук, а всього через рік став студентом університету німецького міста Марбурга. Під час навчання в Німеччині Ломоносов проводив самостійні дослідження: “Про перетворення твердого тіла в рідке…”, “Фізична дисертація про розходження змішаних тел…”, а також з інтересом штудировал посібника з віршування й пробував себе у віршуванні. Уже в 1739 році він надіслав в Академію наук “Оду на узяття Хотина” разом з “Листом про правила російського віршування”, завершивши тим самим реформування російського віршування.

Далі наукова підготовка Ломоносова продовжилася у Фрейберге, де він навчався гірничій справі й математиці.

В 1741 році Ломоносов повернувся в Петербурзьку Академію наук, і із цього часу почалася зріла пора його різнобічної творчої діяльності.

Історик, риторик, фізик, механік, хімік, мінералог, художник і віршотворець Ломоносов став автором чудових відкриттів, творцем фундаментальних і оригінальних наукових праць. Сформулювавши в 1748 році матеріалістичний закон про збереження речовини при хімічних перетвореннях, Ломоносова Рекомендував себе як основоположник російської хімічної науки. Він розробляв проблеми фізичної хімії – зовсім нової в той час області знання; уперше ввів у практику фізичного дослідження мікроскоп, показав себе прихильником томно-молекулярної будови матерії.

Ломиносів-Експериментатор вів спостереження над атмосферною електрикою, які в 1753 році узагальнив в “Слові про явища повітряних, від електричної сили происходящих”. Він першим указав на електричну природу північних сяйв, винайшов громовідвід. Вів астрономічні спостереження власноручно сконструйованим мікроскопом.

Величезний внесок вніс Ломоносов і в розвиток російської історичної науки. Він глибоко вивчив джерела, що підтверджують давнину слов’янського миру, і щиро пишався своїм народом, що переборов безліч лих і позбавлень.

Як геніальний учений-просвітитель Ломиносів не бажав служити “чистій науці” і багато зробив для розвитку утворення в Росії. Його зусиллями був відкритий Московський університет і дві гімназії, одна – для дворян, інша – для різночинців. Їм були відроджені гімназія й університет при Академії наук, де на керівні пости він висував талановитих вітчизняних учених.

Неможливо переоцінити також роль Ломоносова-Поета в розвитку російської літератури й російської мови, не випадково В. Г. Бєлінський називав його Петром Великим російської літератури. Ломиносів вступив у літературу в той момент, коли російська писемність, пов’язана із церковнослов’янською мовою, з устояною системою жанрів, ішла в минуле, а на зміну їй ішла нова світська культура, і відкрив безмежні можливості для подальшого розвитку літературознавства й мовознавства в Росії. В 1748 році вийшла у світло “Риторика”, у якій були зібрані правила й численні зразки ораторського й поетичного мистецтва, а 1755 року Ломоносов закінчив “Російську граматику”, що була розрахована на широкі демократичні кола, відрізнялася доступністю й чіткістю викладу, а також включала багатий лексичний матеріал.

Всі філологічні роботи Ломоносова були спрямовані на рішення основного завдання – мобілізації, “концентрації” всіх “живих національних сил російської мови”. Підсумковим добутком у філологічному циклі Ломоносова з’явився його трактат “Передмова – про користь книг церковних у російській мові”, у якому він виклав свої ідеї про поділ всіх слів літературної мови на “три штилі”, кожний їх яких зв’язав з певним жанром.

Цикл віршів, написаний Ломоносовим, цікавий не тільки зразковими перекладами од Анакреонта, але й тим, що в ньому знайшло відбиття його власне поетичне кредо. Сенс життя поет бачить у служінні суспільному благу, а в поезії його надихають тільки героїчні справи. Все це характеризує Ломоносова як поэта-классициста.

В історію російської літератури Ломоносов увійшов як видатний поет-одописец. Його “Ода на узяття Хотина”, написана в 1739 році після блискучої перемоги російських військ, стала важливим рубежем в історії літератури. Вона написана чотиристопним ямбом – розмір, яким буде написана більшість од XVIII і початку XIX століття, і який стане улюбленим розміром Пушкіна, Лермонтова, Некрасова, Блоку, Єсеніна й інших видатних поетів XIX-XX століть. Свої похвальні оди Ломоносов писав у зв’язку із щорічно, що відзначався днем, сходження на престол того або іншого монарха (Ганни Иоанновны, Іоанна Антоновича, Єлизавети Петрівни, Петра III і Катерини II), але значення й зміст цих од набагато ширше й важливіше їхньої офіційно-придворної ролі. У кожній з них поет жваво відгукувався на різні факти сучасної йому політичного життя й розвивав свої ідеї й плани, пов’язані з долями російського держави. Ломиносів виявив себе також в області духовної оди – віршованого перекладання біблійних текстів з ліричним змістом.

Свої великі наукові пізнання в галузі науки Ломоносов також зробив предметом поезії. “Наукові” вірші він присвячував явищам природи, насамперед космічній темі. Крім того, у цих віршах знайшла відбиття зв’язок наукових інтересів Ломоносова з його практичною діяльністю. Одним зі свідчень такої єдності може служити знамените “Лист про користь скла”, у якому поет також прагнув переконати представників влади у важливості освіти й науки.

Ломоносов дав також зразок російської класичної епічної поеми (дві пісні незакінченої поеми “Петро Великий”), до якого неодноразово будуть звертатися багато поетів не тільки в XVIII, але й в XIX столітті. Звертався Ломоносов і до драматургії (трагедія “Тамира й Селимо”, у якій знайшла відбиття національна російська Історія, і трагедія “Демофон”, створена на матеріалі давньогрецького життя), тому що в той час на петербурзькій сцені повністю були відсутні п’єси, написані російськими авторами, і він хотів заповнити цей пробіл.

Умер М. В. Ломоносов 4 квітня 1765 року в розквіті творчих сил. Він вніс великий вклад у розвиток науки й зіграв винятково важливу роль в історії російської національної літератури. Більшу виховну роль його життя й особистості від-мечтил відомий критик В. Г. Бєлінський: “Юнака з особливою увагою й особливою любов’ю повинні вивчати його життя, носити в душі своєї його величний образ”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
“Хто знає, коли Велико Творця…” (по творчості М. Ломоносова)