ХЕМІНГВЕЙ, Ернест Міллер


(1899 – 1961)

ХЕМІНГВЕЙ, Ернест Міллер (Hemingway, Ernest Miller – 21.07.1899, Оук-Парк, побл. Чикаго – 02.07. 1961, Кетчем, Айдахо) – американський письменник, лауреат Нобелівської

Народився в родині лікаря в Оук-Парк, привілейованому передмісті Чикаго. Дитинство Xемінгвея минуло у лісах штату Мічіган. Писати почав досить рано, і перше оповідання з’явилося у шкільній газеті “Скрижаль”. Закінчивши школу, працював у невеликій газеті. 19-річним юнаком подався у Європу, взяв участь у Першій світовій війні у складі транспортного корпусу, був поранений і в 1919 р. повернувся у США.

Після закінчення війни Xемінгвей оселився у Парижі. Був кореспондентом американських газет, відвідав Швейцарію, Німеччину, Туреччину, Іспанію, у 1922 р. побував на греко-турецькій війні, надсилаючи до редакцій свої матеріали про бойові дії. У 1923 р. побачила світ перша книжка Xемінгвея “Три оповідання і десять віршів”. Досвід пережитого і відчутого в роки Першої світової війни, спілкування з тими, кого називали “втраченим поколінням” (більшість із них належало до кола Г. Стайн), – все це набуло втілення на сторінках книги “У наш час” (“In Our Time”, 1925).

“У наш час” – збірка оповідань, об’єднаних загальним задумом та ідейно-тематичною спільністю. У цій книзі Xемінгвей розкрився як літератор певної теми і – що не менш суттєво – певного стилю, позначеного


лаконізмом і стриманістю манери розповіді. Згодом сам Xемінгвей означить свій принцип організації оповіді як “принцип айсберга”. “У наш час” – книга про людей воєнного покоління, про учасників і сучасників війни, про те, яким було їхнє сприйняття світу, сплюндрованого кривавою різаниною. Xемінгвей зосереджує свою увагу на дослідженні психологічного стану своїх героїв, намагаючись передати загальне для цього покоління відчуття нестабільності світу, душевне сум’яття, спустошеність і фрагментарність свідомості. Над усіма іншими емоціями домінує почуття світової самотності і нерозуміння. Героїв не полишає відчуття того, що зруйнувався зв’язок часів, але жодному з них не до снаги відновити його. Центральною постаттю збірки є Нік Адамс. Саме у його свідомості інтерпретуються різні аспекти життя, що стали предметом художнього аналізу Xемінгвея.

Проблема “втраченого покоління” набула подальшого розвитку у повісті Xемінгвея “І сходить сонце” (“The Sun Also Rises”, в водночас, англ. Виданні – “Фієста”, 1926). “Втрачене покоління” – одна з робочих назв цієї повісті, головний герой якої журналіст Джейк Барнс уособлює притаманні цьому поколінню риси: душевну пригніченість і спустошеність. Джейк страждає не через тяжку фізичну травму, якої він зазнав на війні, – з цим болем герой може впоратися. Незагойною раною стають страждання душевні, відчуття неможливості досягнення особистого щастя. Війна постійно живе у свідомості героїв повісті, де б вони не перебували. У композиції цієї книги Xемінгвей використовує принцип контрасту: яскраві, сповнені сонячних барв сцени іспанської фієсти, імпресіоністичні замальовки гамірного паризького життя лунають трагічним дисонансом душевного стану героїв, які не можуть прорватися крізь нестерпну оболонку своєї самотності.

Життя Xемінгвея надалі сповнене численними мандрівками, знайомствами з різними людьми. Він відвідав Кубу (1928), на деякий час повернувся у США, а потім знову вирушив у Європу, подорожував Іспанією та Францією. У 1929 р. побачив світ роман, що приніс Xемінгвею світову славу і слушно вважається найкращим твором про “втрачене покоління” – “Прощавай, зброє!” (“A Farewell to Arms”).

Дія роману відбувається на італо-австрійському фронті у 1917 р. Xемінгвей змальовує приголомшливу за яскравістю і силою картину життя на війні: окопні будні, п’яний чад ресторанів у прифронтових містечках, гнітюча нудьга шпиталів.

На фронті ідуть дощі, в окопах лютує холера. Солдати, стомившись воювати, самі себе калічать. У цьому пеклі опиняється лейтенант санітарної служби американець Генрі. Процес втрати ілюзій, пізнання страшної сутності війни, яка полягає не тільки у колосальних фізичних жертвах та руйнуванні міст і сіл, а й передусім у спотворенні самої людської природи, – у колі цих проблем розвивається художнє дослідження Xемінгвея. Війні як вияву людського безумства у романі протистоїть кохання Генрі і Кетрін Берклі. Але у двобої з війною люди, які героїчно захищають своє право на життя, на продовження роду, зазнають поразки. Гине Кетрін, і знову, як і в попередніх творах Xемінгвея, герой залишається самотнім, з відчуттям безглуздості і жорстокості світу. Його висновки сповнені гіркоти і безнадії: “Коли люди вносять у цей світ стільки мужності, світ повинен убити їх, щоби зламати… Він убиває найдобріших і найніжніших, і найхоробріших, не перебираючи”.

На початку 30-х pp. Xемінгвей написав книги “Смерть пополудні” (“Death After Afternoon”, 1932), “Зелені пагорби Африки” (“Green Hills of Africa”, 1935), низку оповідань, повість “Сніги Кіліманджаро” (1936). Він багато розмірковує про місце літератури у сучасному світі, про долю митця, але його надалі хвилюють вічні теми: теми життя і смерті, природи і цивілізації, їх співіснування у XX ст. Погляди Xемінгвея на ці проблеми є доволі песимістичними. Світ людської цивілізації залишає письменникові надто мало доказів розумності його організації, адже у ньому все зводиться до руйнування людського єства і знищення живого природного довкілля. У ці роки Xемінгвей часто відвідував Африку, де ще траплялися острівці, не спотворені впливом цивілізації.

“Мати і не мати” (“То Have and Have Not”, 1937) – роман, у якому виявився певний злам у світогляді письменника, загострилася його увага до соціальних проблем, тривали пошуки шляхів подолання самотності! Події, що розгортаються на європейському континенті, війна в Іспанії болісно вразили Xемінгвея. За власні кошти він придбав колону санітарних автомашин і передав їх у розпорядження республіканців. Навесні 1937 р. Xемінгвей сам прилетів у Мадрид. Письменник покине Іспанію лише через півтора року – з останніми загонами республіканців, які відступатимуть до Франції, долаючи Піренейські гори. Увесь цей час з невеликими перервами він перебував на передовій. Місто часто бомбардували, від вибухів дрижала клавіатура друкарської машинки, на якій Xемінгвей писав нариси для американських газет, п’єсу “П’ята колона” (“The Fifth Column”, 1938), сценарій фільму “Іспанська земля”, що знімався просто на полях боїв. Війна вже не вперше вирувала перед очима Xемінгвея у всій своїй величі і жахітті. Але тут, в Іспанії, письменник зазнав і великого щастя, усвідомивши себе учасником справді історичних подій. Можливо, вперше за багато років він зміг переконатися у неймовірній могутності того, що називається коротким словом “єдність”. Тут, в Іспанії, він спробував порушити питання про відповідальність кожного, хто живе на Землі, за те, що на ній відбувається. Про відповідальність людей за долю світу, про необхідність налагодження відвертих стосунків і пошуку єдності у боротьбі зі страшною чумою фашизму Xемінгвей веде мову в одному з найкращих своїх романів, написаному на матеріалі іспанських вражень, – “По кому подзвін” (“For Whom the Bell Tolls”, 1940).

“По кому подзвін” – роман епічний у достеменному значенні цього поняття. Провідне місце займають не суто людські долі героїв, а доля героя і революції. Це твір про історію на одному з її крутих і драматичних віражів. Серед книг, написаних про війну в Іспанії, твір Xемінгвея посідає особливе місце, позаяк автор здійснив у своєму романі спробу осмислити все, що сталося, з філософських позицій. На грунтовні роздуми налаштовує епіграф, узятий з творчості Дж. Донна, англійського поета-метафізика XVII ст. І все, що відбувається на сторінках роману, слугуватиме доказом провідної думки, яка метафорично втілена у цих поетичних рядках: людина невіддільна від людства, вона відповідає за всіх, і всі відповідають за трагедію, яку переживає кожна людина.

У роки Другої світової війни Xемінгвей спочатку працював кореспондентом нью-йоркської газети “ПМ”, висвітлював події китайсько-японської війни (1941), а в 1942 р. створив на Кубі “Шахрайську фабрику” – приватне агентство для боротьби з фашистами. Штаб-квартира фірми розташувалася у маєтку Фінка Віхія, яку Xемінгвей придбав ще у 1940 р. На озброєній гарматами яхті “Пілар” Xемінгвей не раз виходив у море на пошуки німецьких субмарин. У 1944 р. Xемінгвей вперше приїхав в Англію. Звідси він надсилав свої фронтові репортажі, брав участь у десантуванні військ союзників у Нормандії, у визволенні Парижа, у боях за лінію Зігфріда, а в 1945 р. повернувся на Кубу. Під час війни Xемінгвей, окрім написання нарисів та репортажів, які склали антологію “Люди на війні” (1942), працював над книгою про море, що залишилася незакінченою і побачила світ лише у 1970 р. під назвою “Острови в океані” (“Islands in the Stream”).

У наступному великому творі Xемінгвея – “За рікою в затінку дерев” (“Across the River and Into the Trees”, 1950) – знову з’являється самотній герой Річард Кентуел, п’ятдесятирічний полковник американської армії, котрий після закінчення Другої світової війни опиняється у Венеції. В минулому у нього – служба в армії, участь у двох війнах, невдала військова кар’єра. У сьогоденні – кохання до юної графині, красуні Ренати. Загальна тональність повісті є доволі похмурою. Герой зовні справляє враження сильної і здорової людини, але насправді він приречений, його підточує невиліковна хвороба, у двобої з якою він зазнає поразки.

У 1952 р. Xемінгвей написав повість, яка принесла йому всесвітню славу і звання лауреата Нобелівської премії, – “Старий і море” (“The Old Man and the Sea”). В. Фолкнер, прочитавши цей твір, сказав, що X. нарешті знайшов свого Бога. Задум твору виникнув давно: за 16 років до написання повісті Xемінгвей опублікував у журналі “Есквайр” нарис “На блакитній воді”, а пізніше у письменника з’явився намір створити “велику книгу про землю, воду і повітря”, яка за епічним масштабом нагадувала б романи М. Пруста.

Підсумком тривалої праці стала книга “Старий і море”, у якій набули художнього втілення непрості роздуми Xемінгвея про людину, її місце у Всесвіті. Історія рибалки Сантьяго – це історія нелегкого земного шляху людини, яка щодня бореться за життя і водночас прагне співіснувати у мирі та злагоді з морем і його мешканцями, небом і зорями, яка усвідомлює себе не одинаком, як це було у попередніх творах Xемінгвея, а часточкою величезного і прекрасного світу. У “Старому і морі” Xемінгвей ще раз продемонстрував свою дивовижну майстерність стиліста. Мова повісті точна і прозора, кожна художня деталь досконало виважена. Фолкнер у рецензії, опублікованій в одній із американських газет, писав: “Час іще покаже, що “Старий і море” – найкращий твір письменника… Ліпше від нього про це не написав жоден із наших сучасників. Цього разу він відкрив Творця. Досі його чоловіки і жінки самі створювали себе з глини; свої перемоги і поразки вони тримали у власних руках і потрібні були тільки для того, щоб довести, якими сильними вони можуть бути”. А в газеті “Нью-Йорк пост” від 31 серпня 1952 р. Д. Кеннон зазначав: “Як на мене, ця повість не потребує жодних пояснень. Звісно, це сувора річ, але водночас вона прекрасна і велична – так само, як прекрасна і велична її величність Людина”.

У 1953 р. Xемінгвей отримав Пулітцерівську премію, одну з найпрестижніших в Америці, а влітку вперше після громадянської війни побував у Іспанії, потім полював у Східній Африці, двічі потрапляв у авіакатастрофи (деякі газети навіть опублікували некрологи). Але з лікарні він повертався на Кубу. Тут, на батьківщині свого Старого, Xемінгве у вересні 1954 р. отримав звістку про присудження йому Нобелівської премії.

Куба і Європа – два куточки планети, куди Xемінгвей, невгамовний мандрівник і шукач пригод, неодмінно прагнув потрапити. Перша вабила його до себе океаном і дивовижними людьми, друга стала не тільки простором, де відбувалася дія більшості його творів, місцем героїчних боїв за честь і гідність людини, а й “Святом, яке завжди з тобою” (1960, опубл. 1964). Саме так назвав свою останню завершену книгу “великий Хемінгвей”.

“Якщо тобі пощастило і ти замолоду жив у Парижі, то де б ти не опинився потім, він до скону залишатиметься з тобою, тому що Париж – це свято, яке завжди з тобою”, – ці рядки з листа до друга стали епіграфом, яким розпочинається автобіографічна книга Xемінгвея. З високості прожитих років письменник озирається на пору своєї молодості, відтворюючи напрочуд насичену атмосферу мистецького життя у Парижі 20-х pp. “Свято, яке завжди з тобою” (“A Moveable Feast”, 1964) – книга спогадів, проте епоха, про яку йдеться у творі, живе у всіх своїх барвах і відтінках, у всій поетичності, романтиці та красі.

Іноді автор буває надто суб’єктивним і навіть упередженим в оцінках деяких своїх паризьких знайомих, зокрема Ф. С. Фіцджеральда, американського прозаїка, і такої колоритної постаті, як Г. Стайн. Однак у спогадах Xемінгвея немає ані крихти фальші, а навпаки, книга випромінює доброзичливість, радість і щастя.

Хоча після війни письменник жив зазвичай на фермі поблизу Гавани зі своєю четвертою дружиною, кореспонденткою журналу “Тайме” Мері Велш, важкі хвороби змусили його переїхати у штат Айдахо. У 1960 р. у Xемінгвея з’явилися ознаки шизофренії і манії переслідування, і лікування у рочестерській клініці Мейо результатів не дало. 2 липня 1961 р. він, за прикладом батька, застрілився зі свого улюбленого дробовика.

Українською мовою твори Xемінгвея перекладали В. Митрофанов, М. Пінчевський, Ю. Покальчук, К. Сухенко, Н. Тарасенко та ін.

Л. Дудова



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ХЕМІНГВЕЙ, Ернест Міллер

Categories: Біографії

Links