Home ⇒ 📕Твори з української літератури ⇒ Ернест Теодор Амадей Гофман Малюк Цахес на прізвисько Цинобер
Ернест Теодор Амадей Гофман Малюк Цахес на прізвисько Цинобер
Ернст Теодор Амадей Гофман
Малюк Цахес на прізвисько Цинобер
Переклад Сидора Сакидона
Джерело: Гофман, Ернст Теодор Амадей. Малюк Цахес. К.: Фоліо, 2003. 656 с.
[Бібліотека світової літератури]. – С.: 95-180.
Вперше цей твір було опубліковано на http://www. ukrcenter. com
Сканування та коректура: Aerius, SK (ae-lib. narod. ru), 2004
Зміст:
Розділ перший
Розділ другий
Розділ третій
Розділ четвертий
Розділ п’ятий
Розділ шостий
Розділ сьомий
Розділ восьмий
Розділ дев’ятий
Розділ останній
Примітки
РОЗДІЛ
Маленький виродок. Небезпека, що загрожувала пасторовому носові. Як князь Пафнутій запроваджував у своїй країні освіту, а фея Рожабельверде попала до притулку благородних дівчат
Недалеко від одного привітного села, біля самого шляху на розпеченій сонцем землі лежала у знемозі бідна обідрана селянка. Змучена голодом і спрагою, вкрай знесилена, ледве переводячи подих, нещасна впала під тягарем короба, вщерть набитого хмизом, який вона ледве назбирала в лісі поміж чагарями й деревами.
Вона вже думала, що настала її смертна година, а отже, й кінець невтішному горю.
А все-таки незабаром вона
– Чого ж це тільки мене, – жалілась вона, тільки мене та мого бідолашного чоловіка спостигло таке лихо й гірка недоля? Та хіба ж ми не працюємо, як ніхто в селі, з ранку до вечора, солоним потом обливаючись, а гибіємо в злиднях, ледве маємо на шматок хліба, щоб втамувати свій голод? Три роки тому чоловік, копаючи в садку, знайшов горщик із золотими червінцями, то ми вже й гадали собі – нарешті й до нас щастя завітало, нарешті нам полегшає. І що ж сталося? Злодії вкрали гроші, хата й клуня згоріли Дощенту, жито на полі витолочило градом, і, щоб міру наших страждань наповнити вщерть, покарало нас небо оцим маленьким виродком, якого я привела на світ собі на ганьбу й на посміх людям. На Лавріна цьому малюкові буде вже Два з половиною роки, а він ще на своїх павучих ногах не може ні стояти, ні ходити і тільки мурчить та нявкає, немов кошеня, замість того щоб говорити. А жерти – жере ненатла потвора так, як добрий восьмилітній хлопчисько! Та тільки не йде їжа йому анітрохи на пожиток. Боже милосердний, змилуйся над ним і над нами, не допусти, щоб довелося годувати його аж поки він вросте, нам на муку та на ще гірші злидні. Бо ж їсти й пити він буде щораз більше, а працювати зась! Ні, ні, такої вже біди ніхто в світі витримати не годен! Ох, коли б уже вмерти, тільки вмерти! – І вона почала плакати й ридати, аж поки не заснула, знесилена і знеможена журбою.
Справді-бо, жінка мала всі підстави нарікати на бридкого виродка, що прийшов на світ два з половиною роки тому.
Те, що на перший погляд можна було цілком сприйняти за химерно скрючений цурпалок дерева, було не що інше, як потворний малюк якихось дві п’яді на зріст, що досі впоперек лежав у коробі, а тепер виліз і борсався та вурчав у траві.
Голова в потвори глибоко запала між плечима, на спині виріс горб, як гарбуз, а зразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку. На обличчі неуважне око нічого б і не розгледіло, але, придивившись пильніше, можна було помітити довгий гострий ніс, що витикався з-під чорного розкошланого чуба, пару маленьких чорних очиць, що виблискували на зморщеному, як у старого, обличчі, – проява, та й годі.
І ось, коли жінку, прибиту горем, зморив глибокий сон, а син її борсався коло неї, трапилося так, що панна фон Рожа-Гожа, патронеса близького притулку, саме тією дорогою верталася з прогулянки. Вона зупинилась, побачивши бідолашних жінку з сином, а що з натури була побожна й жаліслива, то дуже зворушилась.
– О Боже милостивий! – почала вона. – Скільки горя й злиднів є ще на землі!
Нещасна жінка! Навряд чи вона й рада, що живе на світі, бо працює понад силу, а голод і турботи геть її пригнітили! Аж тепер я відчула, яка я убога та безсила!
Ах, коли б я могла допомогти так, як хотілося б! Але тим, що в мене ще залишилось, тим невеличким хистом, якого ворожа сила не спромоглася вкрасти в мене й знищити, я ще володію і до кінця скористаюся ним, щоб залагодити, сердего, твоє горе. Бо коли б я навіть і мала гроші, вони б тобі не стали в пригоді, а може, й довели б до більшої біди. Тобі і твоєму чоловікові не судилося багатство, а кому воно не судилось, у того червінці щезають з [98] кишені хтозна-як, лише гризоту йому завдають, і чим більше золота йому перепадає, тим він стає бідніший. Але я знаю, над усе лихо, над усі нестатки гризе твоє серце думка про цю малу потвору, що висить на тобі зловісним тягарем, який ти мусиш нести ціле своє життя. Стрункий, гарний, дужий, розумний цей хлопець ніколи не буде, але чи не вдасться мені допомогти в інший спосіб?
Панна сіла на траву і взяла малюка на коліна. Злий виродок борсався, пручався, мурчав і хотів навіть укусити її за палець, але вона промовила:
– Спокійно, спокійно, хрущику! – і почала тихо й лагідно гладити його долонею по голові від лоба аж до потилиці.
Поволеньки скуйовджений чуб малюка почав вирівнюватися, розділився проділом, приліг на лобі і м’якими ніжними кучерями спустився на високі плечі та горбату, як гарбуз, спину. Малюк ставав щодалі спокійніший і нарешті міцно заснув. Тоді панна Рожа-Гожа обережно поклала його на траву біля самої матері, скропила пахущою водою з флакончика, якого витягла з кишені, і квапливо відійшла.
Коли жінка невдовзі після того прокинулась, то відчула, що якось дивно збадьоріла і зміцніла. Так, немовби з’їла смачний обід, а до того ще й ковтнула доброго вина.
– Ти ба! – сказала вона. – Наче й спала недовго, а як мені полегшало, скільки сили додалося! Але ж сонечко ось-ось спуститься за гори, нумо скоріш додому! – Вона хотіла завдати собі на плечі короба, та, зазирнувши туди, побачила, що малюка нема. А він тим часом підвівся з трави і плаксиво задзявонів. Коли мати глянула на нього, то з дива аж руками сплеснула і скрикнула: – Цахесе, маленький Цахесе, хто ж це тобі встиг так гарно розчесати чуба? Цахесе, маленький Цахесе, як би тобі личили ці кучері, коли б ти був не такий гидкий! Ну йди ж, іди.
Залазь у короб. – Вона хотіла його схопити й покласти на хмиз, та малий Цахес задригав ногами, вишкірився на матір і виразно пронявкав:
– Не хочу!
– Цахесе, мій маленький Цахесе, та хто ж тебе встиг мови навчити? Коли ти так гарно зачесаний, коли ти так Добре говориш, то, може, й бігати навчився?
Жінка завдала собі короб на плечі, малий Цахес ухопився за її фартух, і вони почимчикували в село.
Дорога йшла мимо пасторського двору, і трапилось так, Що саме на порозі свого дому стояв пастор із своїм найменшим синком, гарненьким трирічним хлопчиною в золотих [99] кучерях. Та ось, побачивши жінку з важкою ношею і з маленьким Цахесом, що аж повис на її фартусі, він гукнув:
– Добрий вечір, пані Лізо, як ся маєте? Ви занадто вже важкий короб набрали, ледве несете, ідіть сюди, відпочиньте трохи на лаві біля моєї хати. Служниця дасть вам напитися свіжої води.
Пані Ліза не чекала, щоб її прохали двічі: вона скинула короб і тільки-но хотіла розтулити рота, щоб поскаржитися шановному панотцеві на всі свої нещастя й злидні, як малий Цахес з несподіванки втратив рівновагу і полетів пасторові аж під ноги. Той жваво нагнувся, підняв малюка і промовив:
– О пані Лізо, пані Лізо, який же у вас милий та гожий хлопчик! Це ж справжня ласка Господня – така чудесна дитина. – Він узяв малюка на руки, почав його пестити і зовсім, здається, не помічав, як негречний малюк огидно мурчав та нявчав і намагався навіть укусити за носа шановного панотця.
А пані Ліза стояла, приголомшена пасторовими словами, втупивши в нього погляд, і зовсім не знала, що й подумати.
– Ах, милий панотченьку, – почала нарешті вона плаксивим голосом, – такій людині Божій, як ви, не личило б глузувати з мене, бідолашної, яку Господь невідомо за що покарав цим огидним виродком.
– І що ви балакаєте, – заперечив пастор дуже поважно, – що ви балакаєте?
Глузувати… виродок… кара Господня… Я зовсім вас не розумію і знаю лише, що ви, мабуть, зовсім осліпли, коли свого милого синка не любите від щирого серця.
Поцілуй мене, моє любе малятко!
Пастор пригорнув малого до себе, але той буркнув:
– Не хочу!
І знову клацнув зубами, наміряючись укусити попа за носа.
– Ну, ви бачили такого негідника! – злякано скрикнула Ліза.
Але тут пасторів синок промовив:
– Ах, любий татку, ви такі добрі, такі ласкаві з дітьми, що вони всі повинні вас щиро любити.
– Послухайте лишень, – скрикнув пастор, і очі його радісно заблищали, – о, послухайте, пані Лізо, чому ви його так не любите, цього чарівного розумного хлопчика, свого милого Цахеса? Я вже бачу, ви не дасте собі ради з ним і не любитимете його, хоч би який він був гарний та розумний.





Схожі твори:
- Світогляд поета – ТРАГІЧНА СКЛАДНІСТЬ І СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ СВІТОГЛЯДУ ТА ЕСТЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ ШАРЛЯ БОДЛЕРА – ШАРЛЬ БОДЛЕР ШАРЛЬ БОДЛЕР (1821-1867) ТРАГІЧНА СКЛАДНІСТЬ І СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ СВІТОГЛЯДУ ТА ЕСТЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ ШАРЛЯ БОДЛЕРА Світогляд поета Проповідник пороків, який руйнує суспільні й моральні підвалини… У його творах “мерзенність… межує з паскудністю, огидне змішане зі смородом…”. Саме таку оцінку давали чи не найвидатнішому поету XIX ст. Ш. Бодлеру та його творчості “високоосвічені”...
- Величие и падение короля Оттокара (краткое содержание) – Франц Грильпарцер В Пражском замке короля Богемии Пршемысла Оттокара среди его придворных царит смятение. Оттокар расторгает брак со своей супругой Маргаритой Австрийской, вдовой германского императора Генриха фон Гогенштауфена. Король заключил этот брак по соображениям выгоды, чтобы завладеть Австрией, принадлежащей королеве по наследству. Это хорошо понимает Маргарита – “королева слез”, потерявшая в первом...
- Вступні двері до християнської добронравності – Григорій Сковорода Скорочено Філософський трактат Бог зробив потрібне неважким, а важке – непотрібним. Немає нічого солодшого для людини й нічого потрібнішого, як щастя. Щастя ж у серці, серце в любові, любов – у Законі Вічного. Якби щастя залежало від місця, часу й від плоті, то ми б його ніколи не знайшли Щастя, як...
- Скорочено Міщанин у дворянстві Мольера ДІЯ І Здавалося б, що ще потрібно поважному буржуа г-ну Журде-ну? Гроші, сім’я, здоров’я – усе, що тільки можна побажати, у нього є. Так адже ні, вздумалось Журдену стати аристократом, уподібнитися знатним панам. Манія його заподіювала масу незручностей і хвилювань домочадцям, зате була на руку сонму кравців, перукарів і вчителів,...
- Теорія: Що таке жанр антиутопії у літературі Що принесе з собою завтрашній день? Проблема, завжди турбує людський розум. Завтрашній день приходить, а відповіді на це питання немає. Майбутнє, неминуче є загадкою для людства. Із днів утворюються роки, роки формують століття, а людський розум наполегливо намагається відсунути грань, що розділяє сьогодення і майбутнє. Така суть людини, він не...
- По праву пам’яті У жанрово-тематичному плані – це лірико-філософський роздум, “дорожній щоденник”, з ослабленою сюжетністю. Дійові особи поеми – неосяжна Радянська країна, її люди, стрімке розворот їх справ і звершень. Текст поеми містить жартівливе визнання автора – пасажира поїзда “Москва-Владивосток”. Три дали прозріває художник: неоглядного географічних просторів Росії; історичну далечінь як спадкоємність поколінь...
- Трагізм долі митця (майстра). Утвердження сили творчості й кохання в долі героїв роману Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита” УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас І семестр ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ. УРОК № 19 Тема. Трагізм долі митця (майстра). Утвердження сили творчості й кохання в долі героїв роману Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита” Мета: допомогти учням усвідомити трагізм долі митця, силу мистецтва й кохання у творі; розвивати...
- РОБЕРТ ЛЬЮЇС СТІВЕНСОН (1850-1894) ЛІТЕРАТУРНА БАЛАДА НА ПОЧАТКУ XIX ст. РОБЕРТ ЛЬЮЇС СТІВЕНСОН (1850-1894) Роберт Льюїс Стівенсон народився в листопаді 1850 року в місті Единбурзі, що в Шотландії. Його рід дав країні кілька поколінь інженерів-будівельників. Разом із батьком ще хлопчиком Рооерт Льюїс відкривав для себе морське узбережжя західної Шотландії, де хвилі, мов скажені, билися...
- Основні дії твору А. І. Купріна “Гамбринус” Пивна так була названа на честь короля Гамбрінуса, якогось покровителя пивного справи. Сам заклад перебував у підвальному приміщенні. Стіни пивний завжди були вологі, підлога була густо посипаний тирсою, а замість столів стояли пивні бочки. Праворуч від входу височіла естрада. На ній кожен вечір вже багато років поспіль грав “для задоволення...
- Проблеми любові та могутніх сил природи в романі “Пан” Справжнім феноменом літератури XX століття стала творчість норвезького письменника Кнута Гамсуна. На його думку, розрив духовних зв’язків між людьми, порушення гармонії природи – наслідки жорстокості цивілізації. Письменник вважав, що почуття і переживання – це “особливе повітря, яким дихає кожна епоха”, і важливо, щоб воно залишилося сповненим ароматів трав і дерев,...
- (КР) Контрольна робота з теми “Роман ранньомодерністської доби” УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 10 КЛАС ІI семестр 3. РОМАН РАННЬОМОДЕРНІСТСЬКОЇ ДОБИ УРОК № 68 Тема. (КР) Контрольна робота з теми “Роман ранньомодерністської доби” Мета: виявити рівень знань, умінь та навичок учнів із метою контролю та корекції; поглибити знання з теми й систематизувати їх; розвивати пам’ять, зв’язне писемне мовлення, уміння...
- КОРОТКИЙ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СЛОВНИК КОРОТКИЙ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СЛОВНИК Алегорія (грец. allegoria – інакомовлення) – художній засіб, за допомогою якого узагальнене поняття розкривається через конкретний образ. Алегорія використовується в байках. Суть алегорії становить внутрішнє порівняння певного явища з іншим. В образах тварин, предметів, різних природних явищ у байці відображаються людські стосунки і характери. Антитеза (від грец....
- Конспект статті “Мильон роздирань” Поки буде існувати прагнення до почестей крім заслуги, поки будуть водитися майстри й мисливці догоджати й “награжденья брати й весело пожити”, поки плітки, неробство, порожнеча будуть панувати не як пороки, а як частини громадського життя, – доти, звичайно, будуть проявлятися й сучасному суспільстві риси Фамусових, Молчалиних і інших Головна роль,...
- Тема стосунків людини і природи у повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” Тема стосунків людини і природи – одна з провідних у літературі. До неї зверталися і Т. Г. Шевченко, і І. Я. Франко, і Леся Українка, і ще багато талановитих митців. І все ж розкриття теми М. Коцюбинським має особливий характер. Природа у його творах не фон, на якому розгортаються дії,...
- Цикл оповідань Лема “Зоряні щоденники Ийона Тихого” Ийон Тихий – “знаменитий звездопроходец, капітан далекого галaктичecкoгo плавання, мисливець за метеорами й кометами, невтомний дослідник, що відкрив вісімдесят тисяч три мири, почет-вий доктор університетів Обох Ведмедиць, член Суспільства по опіці над малими планетами й багатьох інших суспільств, кавалер молочних і туманностних орденів” – автор вісімдесяти семи томів щоденників (з...
- Твір-оповідання за поданим сюжетом Сюжет Експозиція – в містечку Сімферополі жила сім’я:батько, мати, два сини – Василь та Сергій і дочка Оксана Завязка – робота в спецзагоні “Беркут” Розвиток дії – розмова з батьком Кульмінація – перехід на сторону добра Історія складена на реальних подіях. Зима, кінець грудня, восьма ранку, на Євромайдані сила сотень...
- “Бути чи не бути?” – головне питання трагедії В. Шекспіра “Бути чи не бути?” – питання, що за всіх часів стояло перед людьми: протистояти злу чи змиритися з ним? намагатися змінити світ, у якому тріумфує несправедливість, чи спокійно жити в ньому? Але вперше так ясно і виразно він був сформульований великим Шекспіром у трагедії “Гамлет”. Вкладено це питання у вуста...
- ГАФІЗ (1325 чи 1326 – 1380 або 1389,1390) ГАФІЗ (автонім: Ходжа Мохаммед Шемс ед Дін Гафіз Шіразі – 1325 чи 1326, Шіраз – 1380 або 1389,1390, там само) – персько-таджицький поет. Слово “ходжа” приблизно означає тут “майстер” або “митець”, Мохаммед – власне ім’я, Шемс ед Дін – у перекладі з арабської...
- ЮНУС ЕМРЕ (1250 – 1320) ЮНУС ЕМРЕ (Yunus Emre – 1250, Сарикьой, Туреччина – 1320) – турецький поет. Юнус Емре – одна із найяскравіших постатей в історії турецької літератури. Про життя Юнус Емре відомо небагато. Його поетичний спадок дійшов лише у пізніх записах, що датуються приблизно XV-XVI ст. Ці записи потім стали...
- Сенс назви твору Кнута Гамсуна “Пан” XX століття позначилося інтересом до міфу як з боку письменників, так і і боку читачів. Міф завжди вважався глибинною основою людського та історико-культурного буття, а письменники XX століття прагнули по-новому показати давній міф, використати його символьну спрямованість, аби показати його ніші грані, що відкриваються у наш час. Одним з таких...