Відтворення в народних піснях (колядках “Як ще не було початку світу”, “Ой рано, рано мури заліпи”, “Були люди невірні”) язичницьких вірувань наших предків

Серед жанрів усної народної творчості найпоширенішою є пісня. Найдавніші за походженням українські народні пісні корінням своїм сягають до первіснообщинного ладу, вони тісно зв’язані з язичницькими віруваннями давніх слов’ян. Нашим пращурам, як і всім первісним людям, був властивий особливий погляд на світ, який їм уявлявся населеним різними божествами і духами. Люди вірили в те, що ці боги посилають або дощ, або мороз, або погожу днину, гарний урожай. А якщо розгнівати богів – чимось не догодити їм, наприклад не подякувати сонцеві за гарний урожай, – то вони також чинитимуть зло. Тому люди і намагалися всіляко задобрити богів – співали на їх честь величальні пісні, приносили їм у жертву різні трави, квіти, їжу – хліб, м’ясо; робили з дерева їх бовванів (ідолів), подібних до себе, і вклонялись їм. Молилися наші пращури перед сонцем, місяцем, зірками в небі. Верховним божеством вони вважали Сонце, тому наших предків часто називають “сонцепоклонниками”. У найдавніших своїх піснях пращури намагалися пояснити навколишній світ, походження його, різні природні явища.
В українській народній пісні “Як ще не було початку світу” народ намагається, виходячи зі своїх вірувань, пояснити, як був створений світ. А на явороньку три голубоньки, Три голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати: – Та спустимося на

дно моря. Та дістанемо дрібного піску, Дрібний пісок посіємо ми, Там нам стане чорна землиця. Та дістанемо золотий камінь. Золотий камінь посіємо ми. Там нам ся стане ясне небонько, Ясне небонько, світле сонінько, Світле сонінько, ясен місячик, Ясен місячик, ясна зірниця, Ясна зірниця, дрібні звіздочки. З наукової точки зору ми, звичайно, не можемо говорити, що це твердження вірне, але не можемо й не замилуватися прекрасними поетичними образами, створеними у цій поезії. Дивний поетичний світ дивує й чарує нас. Дуже поширеними в українському фольклорі є пісні-колядки, які з’явилися ще в язичницькі часи і пов’язані з одним із найбільших свят наших предків – днем зимового сонцестояння, чи сонцевороту, яке називали святом Коляди. Свя-ткували його 25 грудня. Це був найкоротший у році день, а ніч – найдовша. Вважалося, що природа в цей час завмирала, а сонце нібито з’їдав Корочун – темне слов’янське божество. Але всесильна богиня неба Коляда в дніпровських водах народжувала нове сонце – маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого. Для цього виконували різні магічні дії, які і стали основою народного свята Коляди: злого Корочуна проганяли, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового сонця – “ясен світ засвітився”, співаючи величальні пісні – колядки, у яких величався господар і його родина, а також сонце, місяць, зорі.
Ось одна із таких колядок – величальна пісня господині – “Ой рано, рано кури запіли”. Господиня зображується в ній доброю, працьовитою, яка не лінується рано вставати й працювати для всієї родини. Ой рано, рано куроньки піли,
Ой дай Боже! А ще раніше господиня встала. Ой ходить собі по коморонці. Та взяла собі три круги воску. Та усукала три свічі ярі. При єдиній свічці личко вмивала, При другій свічці личко втирала,
При третій свічці роботу взяла. Роботу взяла, шитенько шила. Така-то гарна й порядна господиня! У розглянутих мною піснях є лише невеличка часточка найдавніших і найпрекрасніших пісень і звичаїв нашого народу. Але вони мають велику цінність, бо несуть у собі духовне багатство нашого народу, його світогляд, фантазію і красу почуттів. Я й надалі з захопленням буду вивчати усну народу творчість, яка є невичерпною криницею знань про минуле нашого народу, його вірування, прагнення, сподівання на крашу долю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Відтворення в народних піснях (колядках “Як ще не було початку світу”, “Ой рано, рано мури заліпи”, “Були люди невірні”) язичницьких вірувань наших предків

Categories: Твори з літератури

Links