Тереза Сергій Жадан

Тереза

1

Пізній нехитрий Божий маневр –

Місяць росте, наче плід у шлунку.

Серпень, чіпкий, попри те, що мине,

Впевнено згущує фарби в малюнку.

Теплі циклони, мов слід поцілунку,

Гоять природи розхитаний нерв.

Мов сновидіння на кінчиках вій,

Передосіння Східна Європа

Нині застигло німує, і твій

Голос приходить, ніби хвороба

Крізь не причинені кимось ворота,

Легко, мов пошесть або суховій.

Бачиш сама, що чекає за цим –

Наші дерева, недбало убрані

В чорного неба масний антрацит,

Наші

водойми, відкриті, мов рани,

Нас роз’єднали. Замкнуто брами.

Висне повітря, мов зібганий цинк.

2

Врісши у світ, що сльозивсь на очах,

Ми не вважали наслідки рішень

Чимось аж надто важливим. Свіча

Наша горіла солодше й скоріше.

Ми володіли доволі не гіршим

Проміжком часу, котрий навчав

Переступати власний поріг,

Гаяти день на майданах провінцій,

Жити під небом, що дише вгорі

Тепло і часто, як дихають вівці.

Ми розумілись на нашому віці,

Мов на таємній і рідкісній грі.

Стрімко, мов подих на рівні грудей,

Вранішні стигми, планети і числа –

Плинне

знання, що повільно веде

Вглиб, потаємна коштовна Вітчизна

Нашого співу, що тане, і де

Місця не стане сказати: “Пречиста,

Зглянься на зимні душі й тіла”.

Камінь холонув, вітри зачастили.

В темний пісок поступово стекла

Перша роса. Нам не завжди щастило.

Поміж заводи й військові частини

Швидко відходять рештки тепла.

3

Зрідка гортаєш чернетки, в яких

Тісно й строкато – сходи, вітальні,

Двері будівель, бруківки в’язких

Вулиць. Помірно-континентальний

Клімат країни. Солодка ментальність

Перших поселень. Світлі мазки

Все, що миналось, і все, що всотав –

Мапи держав, ворожіння на слові,

Стоси листів, повітові міста,

Зібраний епос, важка промисловість,

Вся анатомія, чесність і совість,

Вся переповненість, вся висота. 4

Падає сніг. Засинає лоза.

Тонко ступивши на трави і ріки,

Бог роздивляється, як зіслиза

В урвище степу обрис шуліки.

З Божого ока, зім’явши повіки,

– здібний пластун – виповзає сльоза.

Вранці, без розпізнавальних ознак,

З голих дерев оббиваючи іній,

Падає янгол – літун – одинак,

Рушить химерну довершеність ліній,

З чим і вмирає, лишивши, однак,

Срібний тривожний дюралюміній.

Сонце прямує попри дахи.

Збірники прози, ранкові моління.

Ми зберегли, наче кисень – птахи,

Присмак причетності до покоління,

Котрий хвилює, мов перше гоління

Шкіру. Надходять волхви й пастухи,

Щоб розумітись на цій глибині.

Втіха – доволі поважний набуток

В нашому віці. Падає сніг.

Падає сніг. Все віджито й забуто.

Непереможно, легко, розкуто,

На ліхтарі, на міста, на вогні.

Поезія С. Жадана – роздуми про вічність: людське життя минає, але природа та мистецтво – вічні; роздуми про жінку в різних вимірах – в її побутовому і духовному житті.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Тереза Сергій Жадан