Скорочено “Зачароване місце” Гоголя по главах – Частина 1


Минуле, розказане дячком ской церкви Їй-богу, уже набридло розповідати! Так що ви думаєте? Право, нудно: розповідай, та й розповідай, і відв’язатися не можна! Ну, извольте, я розповім, тільки, ледве^-їй, востаннє. Так, от ви говорили щодо того, що людина може подолати, як говорять, з нечистим духом. Воно звичайно, тобто, якщо гарненько подумати, бувають на світі всякі випадки…

Однак ж не говорите цього. Захоче обморочити диявольська сила, то обморочить; їй-богу, обморочить! От извольте бачити: нас усіх у батька було четверо

Я тоді був ще дурень. Усього мені було років одинадцять; так немає ж, не одинадцять: я пам’ятаю як тепер, коли раз побіг було рачки й став гавкати по^-собачі, батько закричав на мене, покачавши головою: “Агов, Фома, Фома! тебе женити пора, а ти дурієш, як молодий ослюк!” Дід був ще тоді живий і на ноги – нехай йому легко тикнеться на тім світлі – досить міцний. Бувало, здумає…

Так що ж эдак розповідати? Один вигрібає із грубки ціла година вугілля для своєї трубки, інший навіщо-те побіг за комору. Що, справді!..

Добро б поневоле, а то самі ж напросилися. Слухати так слухати! Батько ще на початку весни повіз у Крим на продаж тютюн. Не пам’ятаю тільки, два або три вози спорядив він. Тютюн був тоді вцене.

Із собою взяв він трехгодового брата – привчати заздалегідь чумакувати. Нас залишився: дід, мати, я, так брат,


так ще брат. Дід засіяв баштан на самій дорозі й перейшов жити в курінь; взяв і нас із собою ганяти горобців і сорок сбаштану.

Нам це було не можна сказати щоб зле. Бувало, наїсися в день стільки огірків, динь, ріпи, цибулі, гороху, що в животі, їй-богу, начебто півні кричать. Ну, воно притім же й прибутково. Проїзні товчуться по дорозі, усякому захочеться поласувати кавуном або дынею.

Так з околишніх хуторів, бувало, нанесуть на обмін курей, яєць, індичок. Життя було гарне. Але дідові найбільше любо було те, що чумаків щодня возів п’ятдесят проїдеться

Народ, знаєте, колишній: піде розповідати – тільки вуха розвішуй! А дідові це однаково що голодному галушки. Інший раз, бувало, трапиться зустріч зі старими знайомими, – діда всякий уже знав, – можете поміркувати самі, що буває, коли збереться мотлох: тара, тара, тоді-те так тоді-те, таке-т так таке-те було… ну, і розіллються!

Згадають бог знає когдашнее. Раз, – ну от, право, начебто тепер трапилося, – сонце стало вже сідати; дід ходив по баштані й знімав з кавунов листи, якими прикривав їх удень, щоб не попеклися на сонце – Дивися, Остап! – говорю я братові, – геть чумаки їдуть! – Де чумаки? – сказав дід, поклавши значок на великій дині; щоб на випадок не з’їли хлопці

По дорозі тяглося точно возів шість. Спереду йшов чумак уже із сизими вусами. Не дійшовши кроків – як би вам сказати – на десять, він зупинився. – Здорово, Максим!

От привів бог де побачитися! Дід прищулив очі: – А! здорово, здорово! звідки бог несе?

И Болячка тут? здорово, здорово, брат! Що за диявол! так отут усе: і Крутотрыщенко! і Печерыця й Ковелек!

І Стецько! здорово! А, га, га! го, го!.. – И пішли цілуватися

Волів розпрягли й пустили пастися на траву. Вози залишили на дорозі; а самі селі все в кружок поперед куреня й закурили колиски. Але куди вже отут до колисок?

За вигадками так за раздобарами навряд чи й по однієї дісталося. Після полуденка став дід пригощати гостей динями. От кожний, взявши по дині, обчистив її чистенько ножиком (калачі всі були терті, бідували чимало, знали вже, як їдять у світлі; мабуть, і за панский стіл хоч зараз готові сісти), обчистивши гарненько, проткнув кожний пальцем дірочку, випив з її кисіль, став різати по шматочках і класти в рот. – Що ж ви, хлопці, – сказав дід, – роти свої роззявили?

Танцюйте, собачі діти! Де, Остап, твоя сопилка? Ану ж бо козачка! Фома, берися в боки!

Ну! от так! гей, гоп! Я був тоді малий рухливою. Старість проклята! тепер уже не піду так; замість всіх выкрутасов ноги тільки спотикаються

Довго дивився дід на нас, сидячи із чумаками. Я зауважую, що в нього ноги не постоять на місці: так, начебто їх що-небудь смикає. – Дивися, Фома, – сказав Остап, – якщо старий хрін не піде танцювати!

Що ж ви думаєте? не встиг він сказати – не витерпів старичина! схотілося, знаєте, прихвастнуть перед чумаками

– Бач, чортові діти! хіба так танцюють? От як танцюють! – сказав він, піднявшись на ноги, простягнувши руки й ударивши каблуками. Ну, нема чого сказати, танцювати-те він танцював так, хоч би й сгетьманшею.

Ми посторонилися, і пішов хрін вивертати ногами по всьому гладкому місцю, що було біля грядки з огірками. Тільки що дійшов, однак ж до половини й хотів розгулятися й выметнуть ногами на вихорь якусь свою штуку, – не піднімаються ноги, та й годі! Що за прірву! Розігнався знову, дійшов до середини – не бере!

Що хочь роби: не бере, та й не бере! ноги як дерев’яні сталі! “Бач, диявольське місце!

Бач, сатанинська мара! вплутається ж ірод, ворог роду людського!” Ну, як наробити страму перед чумаками? Пустився знову й почав чесати дробно, дрібно, любо дивитися; до середини – немає! не вытанцывается, та й повно!

– А, шельмовский сатана! щоб ти подавився гнилою дынею! щоб ще маленьким издохнул, собачий син! от на старість наробив сорому якого!.. І справді позаду хтось засміявся

Оглянувся: ні баштану, ні чумаків, нічого; назади, спереду, по сторонах – гладке поле. – е! ссс… от тобі на! Почав прищулювати ока – місце, здавайся, не зовсім незнайоме: збоку ліс, через ліс стирчала якась тичина й бачився ладь далеко в небі. Що за прірву!

Так це голубник, що в попа в городі! З іншої сторони теж щось сіріє; вдивився: гумно волостного писарі. От куди затягла нечиста сила! Поколесивши навкруги, наткнувся він на доріжку. Місяця не було; білу пляму миготіло замість нього крізь хмару

“Бути завтра великому вітру!” – подумав дід. Глядь, осторонь від доріжки на могилці спалахнула свічка. – Бач!

– став дід і руками підперся в боки, і дивиться: свічка потухла; удалині й небагато подалее зайнялася інша. – Скарб! – закричав дід. – Я ставлю бог знає що, якщо не скарб!

– і вже поплевал було в руки, щоб копати, так спохватився, що немає при ньому ні заступа, ні лопати. – Эх, жаль! ну, хто знає, може бути, варто тільки підняти дерен, а він отут і лежить, голубчик! Нема чого робити, призначити, принаймні, місце, щоб не забути після! От, перетягнувши зломлену, видно вихром, чималу гілку дерева, навалив він її на ту могилку, де горіла свічка, і пішов по доріжці

Молодий дубовий ліс став рідіти; мигнув тин. “Ну, так! чи не говорив я, – подумав дід, – що це попова левада? От і тин його! тепер і версти немає до баштана”. Поздненько, однак ж, прийшов він додому й галушок не захотів є

Розбудивши брата Остапа, запитав тільки, чи давно виїхали чумаки, і загорнувся в кожух. І коли той почав було запитувати: – А куди тебе, дід, чорти діли сьогодні? – Не запитуй, – сказав він, загортаючись ще міцніше, – не запитуй, Остап; не те посивієш!

– И захріп так, що горобці, які забралися було на баштан, поподымались із переляку на повітря. Але де вже там йому спалося! Нема чого сказати, хитра була бестія, дай боже йому царство небесне!

– умів відскіпатися завжди. Інший раз таку запече пісню, що губи станеш кусати. На інший день, ледве тільки стало смеркти в поле, дід надяг сувою, підперезався, взяв під мишку заступ і лопату, надяг на голову шапку, випив кухоль сировцу, утер губи полою й пішов прямо до попова городу. От минув і тин, і низенький дубовий ліс. Проміж дерев в’ється доріжка й виходить у поле. Здавайся, та сама

Вийшов і на поле – місце точнісінько вчорашнє: геть і голубник стирчить; але гумна не видно. “Ні, це не те місце. Те, стало бути, подалее; потрібно, видно, повернути до гумну!

” Повернув назад, став іти другою дорогою – гумно видно, а голубника немає! Знову повернув ближче до голубника – гумно сховалося. У поле, як навмисно, став накрапати дощик. Побіг знову до гумну – голубник пропав; до голубника – гумно пропало. – А щоб ти, проклятий сатана, не дождал дітей своїх бачити! А дощ пустився, начебто із цебра

От, скинувши нові чоботи й обернувши в хустку, щоб не пожолобилися від дощу, задав він такого бігуна, начебто панский іноходець. Вліз у курінь, промокши наскрізь, накрився кожухом і прийнявся гарчати щось крізь зуби й приголублювати риса такими словами, які я ще отроду не слыхивал. Зізнаюся, я б, вірно, почервонів, якби трапилося це серед дня. На інший день прокинувся, дивлюся: уже дід ходить по баштані як ні в чому не бувало й прикриває лопухом кавуни. За обідом знову старичина розговорився, став лякати меншого брата, що він обміняє його на курей замість кавуна; а пообідавши, зробив сам з дерева пищик і почав на ньому грати; і дав нам бавитися диню, що згорнулася в три погибелі, немов змієві, що називав він турецкою.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Зачароване місце” Гоголя по главах – Частина 1

Categories: Скорочені твори

Links