Що нам дає знайомство з життєвим і творчим шляхом великих людей

Думаю, кожен народ потребує свого генія, свого, так би мовити, героя, – його люблять, ним пишаються. І кожен народ вірить, навіть більше – впевнений, що саме його генію притаманні кращі людські якості, а життя і творчість народного героя, безперечно, заслуговують на пошану. Це своєрідний взірець, носій національної ідеї, на який мають рівнятися, а значить, і наслідувати все краще від цієї людини.

Такі люди, на мою думку, відіграють надзвичайно важливу роль на шляху націй до самоствердження, а значить, і до самоствердження кожного з нас, бо дають привід (який, до речі, ніколи не завадить, особливо нам, українцям) пишатися своєю землею, своїм походженням і взагалі радіти з того, що така велика людина – твій земляк. І цьому народному героєві не обов’язково бути таким ідеальним, яким всі його собі уявляють (не досконалий ніхто), але народ все ж віритиме в свого генія. І в цьому немає нічого поганого. Хіба ж погано, коли нарешті знаходиться людина, здатна дати надію, впев-.неність, віру в краще. Я вважаю, що все це і здатен дати народові геній, завжди особливий, завжди не схожий на інших. Він – гордість націй, гордість всього світу. Він своєрідний місток взаємопорозуміння і взаємозбагачення між своїм народом і цілим світом. Такі люди варті поваги.

Кажуть, що народ, народжуючи геніїв, віддає їм своє серце, душу, розум, історію і Майбутнє. І мабуть, тому знайомство з життєвим і творчим шляхом великих людей дає нам насамперед радість пізнання самого себе.

Нарешті, незалежність дає змогу створення сучасної національної ідентичності й постійного її оновлення, себто підтримує непідробний патріотизм, який дозволяв би людям любити свою країну, своє життя, залишаючись самими собою. У цьому неоціненну послугу нам може надати досвід 1920-х років. Так настрої національно свідомої інтелігенції того часу передає діаспорний учений Григорій Костюк: “Ми були проти етнографізму як психологічної категорії українсько-культурного й національно-політичного думання. Ніхто з нас тоді ніколи не носив вишитих сорочок. (…) Наші товаришки-студентки ніколи не прикрашували дівочу вроду вишивками і плахтами. (…) Модерну індустріальну Україну ми вбачали й любили в чисто україномовній масі студентів політехніки, медиків, математиків, фізиків, металургів, шо виходять в життя, заповнюють керівні господарчі та індустріальні центри й установи. (…) Ми мріяли про нашу українську авіацію. (…) Ми були горді нашою київською оперою… Ми захоплювалися Довженком, бо він геніально започаткував добу українського кінофіль-мового мистецтва і надав йому глибоко національного характеру. Ми ідеалізували (театр) “Березіль””. То ж працюймо й завтра чекаймо на успіх.

Що нам дає знайомство з життєвим і творчим шляхом великих людей