Величезним творчим досягненням Карпенка-Карого є його комедія “Сто тисяч”

Вивчаючи творчість Івана Карпенка-Карого, ми знайомимося з розвитком української драматургії й театру другої половини ХІХ століття. Величезним творчим досягненням Карпенка-Карого є його комедія “Сто тисяч”.

Провідною рушійною силою подій, зображених у комедії “Сто тисяч”, є гонитва за багатством. Це яскраво показав драматург на образі сільського куркуля Герасима Никодимовича Калитки, сенсом життя якого було придбання землі: Калитка скуповував землю за будь-якої нагоди. Він купував її в селян, що розорилися. Не гребував і землею

тих поміщиків, які не пристосувалися до нових умов, “промоталися” і змушені були продавати свої маєтки. Герасим закоханий у землю, він обожнює її. “Ох, земелько, свята земелько – божа ти донечко!” Як розчулено звучать ці слова. Але тут же він “приземлює” свої думки: “як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо – усе твоє, там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла пшениця і колосується жито: і все то гроші, гроші, гроші”. Недоїдаючи, недосипаючи, купуючи шматочками, Герасим вже придбав двісті

десятин землі. Але все йому мало. Він знає, що поруч живуть Пузир, Чобіт, у яких десятини землі рахуються тисячами, і Калитка прагне порівнятися з ними в багатстві. А крім того, під боком живе панок, мотається і туди, й сюди, заложив і перезаложив – видно, що замотався: от-от продасть землю.

З якою радістю купив би Калитка цей кругленький шматочок, але йому для цього не вистачає грошей. На все пішов би, щоб дістати ці гроші. Він нещадно експлуатує наймитів і навіть членів власної родини. В його ставленні до них бачимо грубість, жадність. Для нього кожна людина – зайвий рот, і він прагне на всьому економити, щоб все було по-хазяйськи. Йому шкода було шматка хліба для наймита, який кожен день, з ранку до вечора працює на нього! “Один візьме, другий візьме, так і хліба не настачиш!” І до власної дружини, яка теж день і ніч працює, “з діжі рук не виймає”, він ставиться, як до наймички. На прохання жінки запрягти їй коней, щоб у неділю поїхати до церкви, пропонує їй іти пішки, незважаю чи на те, що до церкви три версти. На докір дружини: “Що ж тобі, більше коней жаль, ніж жінки?” Калитка відповідає: “Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочити, гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи”. Калитка дуже примітивний. Він вважає, що в хазяйстві головне – уникати усяких “панських примхів”. “Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю”.

Але грошей все ж не вистачає. І тоді Герасим укладає угоду з невідомим жидом, щоб за п’ять тисяч справжніх грошей купити сто тисяч фальшивих. Це була велика спокуса, не зміг Калитка встояти перед великою жадобою легкої наживи. Вихваляючись, що він сам кого хочеш обдурить, він все ж таки сам залишився в дурнях, купивши чистісінький папір. Калитка повісився… і дуже шкодував, що його витягли з петлі: “Краще смерть, ніж така потеря!”

Згубний вплив грошей на персонажів у комедії Івана Карпенка-Карого “Сто тисяч”

П’єса Івана Карпенка-Карого “Сто тисяч”, що була написана у 1890 році, слушно вважається однією з найкращих сатиричних комедій в українській драматургії. Письменник із презирством і огидою завжди ставився до зажерливості нових сільських хазяїв, яких породили соціальні зміни на Україні у 80-90-х роках минулого століття. Тому з такою силою талановитого сатирика, з таким сарказмом і гнівом змальовує Карпенко-Карий хижаків нового типу – Пузиря і Калитку, їхню нищівну, жадібну і примітивну суть. І хоч сюжет комедії побудований на факті невдалого придбання нібито фальшивих грошей, та, на мою думку, головним є показ руйнування людської особистості, її єства під впливом грошей.

Жахливо дивитися, як людина перетворюється у суцільне прагнення збагачення: “Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю”, – каже Калитка, мріючи про той час, коли Пузирі полопаються, а він безмірно розбагатіє. Як же тісно двом багатіям поруч, як же ненавидять вони один одного! Прагнення до збагачення, несамовита зажерливість, яка знівечила в них кращі людські якості – ось те, що єднає характери двох глитаїв. Я думаю, що саме ці риси спільності в характе рах нових сільських хазяїв і породили у Герасима Калитки намір висватати своєму синові одну із дочок багатія Пузиря. Та з яким же презирством цей Пузир поставився до сина Калитки, Романа! Для Пузиря Калитка – “голяк масті, чирва світить”. Калитка вибухає обуренням: “Ах ти ж погань! Мужва репана! Давно лизала панам руки, за верству шапку скидала, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить і зараз морду пиндючить перед своїм братом!”

Мені здається, Карпенко-Карий не зміг би краще дати характерис тику цим двом зажерам-хижакам, ніж він вклав її у ці слова персонажів. Для мене вони – однакові, незважаючи на різний рівень економічної могутності, бо обидва становлять грубу, цинічну і ненажерливу суспільну силу. І у Калитки, і у Пузиря єдина мета – гроші, єдині наміри – нагромадження багатства. Все інше відступає на останній план у їхній свідомості: милосердя, людяне ставлення до родини, наймитів, совість і порядність. Може тому у мене і не викликає жалю Калитка, коли він мало не повісився, вирішивши, що життя без грошей не має сенсу.

Десь у глибині душі по-людськи мені зрозумілі мотиви, якими керувалися “хазяї нового суспільного ладу” (мабуть, щось подібне ми споглядаємо зараз, у сучасній Україні). Підкупає і любов Калитки до землі, його слова: “Ох, земелько, свята земелько, божа ти донечко!” Я теж дуже люблю землю і все живе на ній. Розумію і те, що не народилися ж і Калитка, і Пузир такими зажерливими хижаками, а тогочасна дійсність вплинула на їхні життєві ідеали; може, колись першопричиною збагачення були цілком зрозумілі мотиви: кожна людина мріє про добробут.

Та не можна виправдати способів такого збагачення, коли руйнуються господарства бідних селян, що через це мають тікати із села, і дрібних поміщиків: “…Пани горять, а мужички з пожару таскають…” Такі, як Калитка, йдуть напролом, підламуючи всіх, хто поруч, руйнують долі інших, гублять останні крихти совісті.

Я вважаю, що п’єса, створена більше ста років тому, ще довго буде актуальною для суспільства, і її з цікавістю і задоволенням будуть перечитувати і дивитися у постановках митців покоління моїх співвітчизників.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Величезним творчим досягненням Карпенка-Карого є його комедія “Сто тисяч”

Categories: Шкільні твори

Links