Релігійні мотиви в поезії Богдана-Ігоря Антонича

“Його життя було коротке й високе, як міст над вузенькою штольнею гірської безодні. Хмари сумніву і зневіри сповивали його не раз, але не завадили сміливим думкам філософа і поета переходити по ньому, дивитися з нього наокіл і шукати взором днища світу”, – сказав про Богдана-Ігоря Антонича Дмитро Павличко. Дійсно, творчість Антонича – цілісний, складний і цікавий світ людини, котра за 27 років свого життя спромігся досягти того, що інші не досягають і за ціле життя.
У збірці поета “Велика гармонія” панує послідовна релігійність, яка проявляється в імітуванні молитовної лірики, переспіви біблійних псалмів. Наступна збірка “Три перстені” – ніби сходження з порожнечі неба до безодні землі. Тут легко знайти “приземлені” біблійні реалії (варто згадати слова “Народився Бог на санях” із поезії “Різдво”) й священну символіку, перенесену на земні події. Твори цієї збірки пронизані глибоким світосприйняттям:
Отак під небом неосяжним і безмежним Ростуть і родяться звірята, люди і рослини. Росте Антонич, і росте трава, І зеленіють кучеряві вільхи. Ми зустрічаємо романтичне трактування природи, навіть поклоніння природі, коли людина не тільки не відриває себе від довкілля чи вивищується над ним, а навпаки – може, скажімо, усвідомлювати себе деревом:
Стіл обростає кучерявим листям, І разом з кріслом я вже куш.

З черемх читаю – з книг столистих – Рослинну мудрість вічних пущ. Наступна збірка поета – “Книга Лева” відкриває для нас світ Біблії. її основна ідея – зустріч із Богом і бачення вічності, яке дозволить авторові відкрити сутність творчого процесу. Бо “Книга Лева” – це назва Євангелія апостола Марка. Головним мотивом збірки “Зелена Євангелія” – є містичне світосприйняття, де слово функціонує як магічні заклинання, відбувається поєднання природи з людською підсвідомістю. У цих віршах поет досліджує світову історію і природу, які виступають тут цілком релігійними процесами.
Але в останній збірці “Ротації” панує песимістичний світогляд, передчуття апокаліпсису – кінця світу. Колосальне світове місто постає як коло катастроф і тюрем, як місто-пекло, складене з примітивних форм. Можливо, Б.-І. Антонич сприймає Святе Письмо як джерело власного світогляду й широко використовує його в своїй творчості. Але головний елемент його релігійних пошуків – це роздуми про місце людини в світобудові, її прагнення зрозуміти природу взаємостосунків людства з навколишньою реальністю, з пристрасного намагання визначити сенс людського буття.
Я не людина, я рослина, а часом я мале листя… Живу, терплю, й умру, як всі звірята… Звірята й зорі, люди і рослини – у всіх одна праматір, природа вічна, невичерпна і невтомна,
Хоч час крилатий з вітром лине… (“З зелених думок одного лиса”) Існування мислилось поетом як вічно змінне і життєстверджувальне. Хід думок у визначальному для творчості Антонича вірші “Пісня про незнищенність матерії” йде від часткового до загального – в світі панує колообіг, постійне народження одних речей і відмирання інших. Але трагічність людської долі – “народитися, щоб вмерти” – не лякає поета. Він оптимістично дивиться на світ, бо в ньому панує народження, як і тоді, коли на світ прийшов Ісус.
Особливе місце в творчості Антонича посідає його вірш “Вітер століть” з посмертної книги “Зелена Євангеліє”. Твір переконує, що Антонич сприймає історію як безкінечний урок свободи і людських почуттів. Історія людства невпинно буде рухатися шляхом боротьби народів за свою незалежність і суверенні права, і, звичайно ж, за свою віру чи переконання. Поет також вказує на недосконалість людини, її дисгармонію зі світом природи.
Ось таємничіша природа в безмежно первісній красі (словами не розкрити тайн її). Яка ж страшна оцього світу врода, що отруїла дні мої… (“Елегія про перстень молодості”) Недосконалість заважає єднанню людини зі світом природи, перешкоджає свободі і щастю.
Хто сіє кров, той жне ненависть (“Слово про чорний полк”) Так відповів Антонич тим, хто вбачав у насильстві шлях до вдосконалення світу. Своєю творчістю Антонич утверджував світ правди і добра. Поет вірив у розквіт національної культури, щасливе майбутнє рідного народу. Сучасних читачів не залишить байдужими поетова спадщина, бо, як писав Дмитро Павличко, “Антоничева поезія – це негаснучий перстень життя, який передаватимуть із покоління в покоління здивовані читачі, щоб зачудування сонцем і людиною не пропало ніколи”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Релігійні мотиви в поезії Богдана-Ігоря Антонича