“Прощання із Запеклої” – драма народного життя у філолофсько-моральному аспекті


Зовсім реальні ситуації й характери старого й нового села стали приводом для філософських міркувань автора про проблеми буття: про життя й смерть, вірності й зрадництві, про подяку й пам’ять. “Прощання із Запеклої” – продовження драми народного життя у філолофсько-моральному аспекті. Сюжет добутку – Історія затоплення острова з однойменною назвою. Люди представлені в момент розставання із землею. Однак цей окремий випадок – тільки основа для авторських міркувань.”Прощання із Запеклої” – узагальнено-символічна за змістом Драма, у якій Мова йде про людську пам’ять, вірність своєму роду. Головна героїня – Дар’я. Однієї з основних рис її характеру є почуття збереження пам’яті, відповідальності перед предками. Те ж питання, звернений до себе й дітям, до минулим і майбутнім поколінням, поставлений ще Ганною Степанівною (“Останній строк”), тепер з новою силою звучить і в мовленнях Дар’ї, та й у всьому змісті добутку: “И хто знає правду про людину: …Що повинен почувати людина, заради якого жили багато поколінь. Нічого він не почуває. Нічого не розуміє”. Дар’я знаходить головну частину відповіді: “Правда в пам’яті. У кого немає пам’яті, у того немає життя”.

У повісті описаний конфлікт “батьків і дітей”, оскільки моральному будинку Дар’ї протипоставлена позиція онука Андрія, натхненного


всім новим, прогресивним. Повість виконана символіки: у Матере ми вгадуємо символ життя, а можливо, нашу землю; у Дар’ї – охоронницю цього життя, мати, вустами якої говорить сама істина. Ця повість – своєрідне попередження про небезпеку, що загрожує матері-землі, “подібно острову”, що загубився “у космічному океані”. У повісті багато інших символічних образів: символічний образ хати, що Дар’я обряджає перед спаленням; туман, що ховає острів. І, лише відволікаючись від реальної конкретності змісту, стає зрозуміла рішучість Дар’ї і її подруг не розставатися із Запеклої (землею) і розділити її долю. У цілому повести властива гостра публицистичность, висока толстовська повчальність, апокалиптичность світосприймання. Звучання центральної Теми несе в собі високу біблійну трагічність. У критику оспаривался фінал повести, заперечення викликала концепція добутку, що вступає в протиріччя з ідеями прогресу. Звичайно, зміст добутку і його фінал складні для сприйняття, а тому є підстави для різних інтерпретацій. І проте неможливо ототожнювати автора і його героїв, авторську позицію з думками й ідеями, які відбивають героїні.

Відповідаючи на запитання про те, які герої його, як письменника, залучають, В. Распутін помітив: “…Більше Дар’я. Для письменника немає й не може бути людини кінченого. Ми повинні судити або виправдувати. Або-Або… намагайтеся зрозуміти, осягти душу людську. Поки жива людина, яким би поганим він не був, є надія, що крапка в його долі не поставлена”. Таким чином, “Прощання із Запеклої” – добуток про долю сибірського села, про селян. Серед особливостей распутинской прози можна відзначити повернення до “непримітного” героєві, прагнення автора перенести увага від дослідження характеру героя до дослідження історичної долі селянства. У його повістях поетичною багатозначністю й символістикою наповнюються поняття-образи будинку, землі. Ці образи закономірно можуть своє місце в ряді знайдених російською літературою художніх асоціацій.

Письменник дуже любив своє Село, та і як не любити свою батьківщину, місце, де ти народився. Любов до “малого” батьківщині – це однаково що любов до матері. Мати виховує дитини, а Природа вирощує. Адже саме матінка-земля годує, напуває. Краса її лугів, полів, лісів виховує найкращі якості душі людської. Так хіба можна відірвати сина від матері, тим більше такий гарної. Звичайно, це протиприродно. Красу краю, зачарування природи ми можемо оцінити, виходячи зі спогадів самого Валентина Распутіна: “Ледь навчившись ходити, ми шкутильгали до ріки й закидали в неї вудки, ще не окрепнув, тяглися в тайгу, що починалася відразу за селом, збирали ягоду й гриби, з малого років сідали в човен і самостійно бралися за весла, щоб гребти до островів, де косили сіно, а потім знову йшли в ліс – більше наших радостей і наших занять був зв’язок з рікою й тайгою. Це була вона, відома всьому світлу ріка, про яку складалися вічні легенди й пісні, єдина дочка Байкалу, про дивну красу й поезію якої я зберігаю самі чисті й святі спогади”.

Схильність Распутіна до глибинного споглядання природи, здатність почувати навколишній світ, безсумнівно, черпається з досвіду спілкування із природою у вибрані моменти проникливого з нею контакту. Всю цю незвичайну красу первозданної природи й надзвичайний смуток при розставанні з нею відбиває Распутін у повісті “Прощання із Запеклої”.Распутинское “Прощання із Запеклої” одночасно й ідейний гребінь і підсумок цілого напрямку нашої літератури шістдесятих – сімдесятих років. Повість “Прощання із Запеклої” не випадково починається зі слів: “И знову…” Це не просто опис якоїсь конкретної весни, а узагальнюючий погляд на те, що “бувало багато разів”, усередині чого завжди перебувала Матера: знову льодохід, зелень, повернення птахів, перші дощі, початок сівби. Очами Дар’ї робить Распутін огляд острова, його природного ландшафту. “Від краю до краю, від берега до берега вистачало в ній і роздолля, і багатства, і краси, і дикості, і всякої тварини по парі – усього, відділившись від материка, тримала вона в статку – чи не тому й назвалася славетним ім’ям Матера”. , Село, що живе на цьому острові, побачило на своєму столітті багато чого. Знала війну, повінь, і пожежа, і голод, і розбій. Була в селі й церківка, як ведеться, на високому чистому місці, добре видна видали з тої й з інший протоки. Зле-Бідно жило село, відділена від зовнішнього миру швидкоплинною водою Ангари. Тут росли дітлахи, гуляли молоді, доживали своє століття старі.

Але от страшна звістка затрясла мирне сільце: гідроелектростанція, що будувалася поблизу, незабаром затопить село Матера. Будь-яка розмова, про що б він не був, у який би час не перекидався, кого б не мітив, кінчався він завжди одним: підступаючим затопленням Матеры й швидким переїздом. Звичайно, влади подбали про жителів і виділили кожній сім’ї будинок у новому селищі міського типу й незабаром усе повинні були переселитися. Але чи хотіли переїжджати жителина це питання кожний відповідав по-різному. Одні минулого раді майбутній зміні обстановки й не приховували этого. Клавка Стригунова так і говорила: “Давно треба було утопити. Живим не пахнуть… не люди, а клопи так таргани. Знайшли де жити – серед води… як жаби”.Звичайно, здебільшого молодь була рада переселенню, адже не було в них за плечима того років життя на острові Матера, як, наприклад, у старшого покоління. Сама стара в селі – бабуся Дар’я. Характер бачення Дар’ї вражає рідкою конкретністю й точністю, вона теперішній “філософ”, зі своєю глибоко оригінальною світоглядною інтуїцією й системою цінностей. Ти не просто людина, що творить себе з нуля або якого з того ж нуля формує життя, ти – син або дочка, більша частина тебе йде в минуле, у предків, вони дали тобі все: саме існування, залишили в спадщину навички, уміння, засоби.

Таке внутрішнє, що не вилучається відчуття Дар’ї. Звідси і її глибоко особиста тема відповідальності перед померлими. Тому переселення для неї смерті подібно. Часто з Дар’єю проводить час Настасья, а також Сима з онуком Колій, що “дивився на бабів з якимсь недитячим, гірким і лагідним розумінням”. Заходив і Богодул, “ступаючи повільно й широко, важкої, навалистой ходою, згинаючись у спині й задираючи більшу кошлату голову, у якій горобці цілком могли влаштовувати гнізда”. Баби Богодула любили.

Невідомо, чим він їх причаровував, чим брав, але тільки заявлявся він на поріг до тої ж Дар’ї, вона кидала будь-яку роботу й кидалася до нього зустрічати, привечать. Вони звикли друг до друга, любили бувати разом. Безумовно, для них життя вдалині друг від друга не представляє інтересу. Крім того, вони занадто любили свою Матеру. “Отут все знакомо, обжито, уторовано, отут навіть і смерть серед своїх бачилася власними очами ясно й просто – як оплачуть, куди віднесуть, з ким поруч покладуть”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Прощання із Запеклої” – драма народного життя у філолофсько-моральному аспекті

Categories: Нові твори

Links