Переказ “Прапороносці” – Трансільванія

Женя Черныш написав лист матері, де сповістив, що воює в Трансільванії. Сидячи біля апарата, Маковейчик сповіщав про те, хто вбитий. Від Брянського вимагали чотирьох бійців у піхоту. Він знав, що з піхоти не вертаються, а йому жахливо було жаль віддавати своїх мінометників. Лейтенант знав, наскільки важливий їхня роль на останньому етапі війни. Але наказ є наказом. Він призначив солдатів, серед яких був і Шовкун. Через кілька годин Шовкун повернувся з роздробленою щелепою. Йому важко було говорити, але відправляючись у тил, просив Брянського поберегтися, тому що йому погане снилося

На це Брянський відповів, що від своєї долі не вбережешся. Юрій попросив Черныша у випадку при загибелі взяти собі його планшет з розрахунками. Це допоможе Євгенію в наступних боях. І от його повідомили, що німці атакують. Брянський зрозумів маневр супротивника – відрізати частина військ, що досягла висоти, і знищити її. Він підняв свою роту в атаку. Зі словами “За Батьківщину!” бійці погнали ворога. Зав’язалася рукопашна битва. Черныш бачив, як упав Юрій, але не зупинився. Ніхто не затримався, але всі кричали нове гасло: “За Брянського!”. Черныш припинив біг тоді, коли побачив поперед свого солдата з піднятим автоматом. Він зрозумів, що висоту взяли. Це був перший бій, де Черныш зустрівся з ворогом з ока на око

XXII Оглядаючи тіло Брянського, офіцери зрозуміли,

що загинув він від осколка власної гранати, що розірвалася дуже близько. Осколок пройшов через серце. З кишені його гімнастерки витягнули фотографії старої матері й гарної дівчини – нареченої. У другій кишені знайшли закривавлений партквиток. Ховали Брянського вночі, з усіма військовими почестями, які тільки були можливі. Воронцов виголосив промову, тому що для нього Брянський був не тільки фронтовим другим, з яким ішов від самого Сталінграда. Цей хлопець був начебто сином. Командування ротою прийняв Сагайда. Черныш був вражений смертю свого самого вірного фронтового друга. Подумки звертався до нареченої Брянського, призивав її бути вірної улюбленому. Наступним ранком якийсь молодий сапер на кам’яну брилу, під якою було поховано Брянського, наніс вказівку з буквою “Л” і стрілку, що вказувала на захід.

XXIII За хребтом, через який перейшли бійці Сагайды, розстелилася рівнина, хоча вдалині ще синіли гори. Воїни зупинилися в містечку серед мальовничих південних садів. Вони милися, відпочивали, ласували фруктами, відсипалися після важких боїв. Через містечко йшли танки – наші й румунські (румуни разом з радянськими військами йшли звільняти від ворога свою територію). Черныш із Денисом Блаженком пішли до Воронцову, щоб одержати рекомендацію в партію. Одержавши її, почували, що в них збільшилося відповідальності й обов’язків, але це не псувало святкового настрою. Надвечір пішов дощ. Усі зрозуміли, що це надовго, тому що осінь вступила у свого права

Не хотілося виходити із приміщення, але прийшов наказ наступати. XXIV Батальйон повільно посувався вперед. Твань не давала рухатися швидко, ноги погодили в бруді. Сподівалися вийти на шосе, а довелося перетинати його. Усі промокли до костей, тому що плащ-наметами покривали міномети. Зупинившись біля залізничного насипу, почали копати окопи, але надійшов наказ знову рухатися далі, тому що німці відступали. Здалеку виднілася багряна сопка. Наблизившись, зрозуміли, що цей палаючий маєток, у якому уцелел лише панський будинок. Із хліва вискочило обпалене лоша – худоба горіла живцем.

У другій половині дня пронісся слух, що румуни тікають і оголюють фланг. Неспокійно було в окопах за маєтком. Побачивши ворожі транспортери, піхотинці почали паниковать. Черныш на спостережному пункті коректував вогонь. На телефоні біля нього сидів Роман Блаженко. Євгеній намагався зупинити відступаючих піхотинців, але поки не впав. Його ранило в голову й у бік. Роман виніс його з поля бою й заніс у маєток, що було вже набите пораненими бійцями. Вони були оточені. Сагайда силою змусив усіх підкорятися його командам, тому що солдати були з різних батальйонів. Довелося навіть ударити старого кулеметника, щоб зайняв оборону у дверях. Сагайда розставив воїнів біля вікон і наказав обороняти будинок. Поранений Черныш попросив пити, і Блаженко пішов у підвал шукати для нього воду. У підвалі було багато речей, які охороняв хазяїн будинку, старий граф. Він був жахливо здивований, що його не грабують. Роман знайшов компот із черешні й пішов напувати Євгенія. Один з бійців знайшов вино й напився. Його визнали зрадником, але не вбили. Він сам вирішив викупати свою провину за пияцтво й пішов за кулемет замість пораненого бійця. Старий кулеметник, що спочатку не слухався Сагайды, був смертельно поранений у живіт. Умираючи, він попросив у командира прощення.

Козаков, лежачи у дверей, міркував про свою єдність із рідним полком. Роман Блаженко, цілячись у ворога з вікна маєтку, згадував дружину й малих дітей. Потім написав на стіні записку для брата Дениса, не сподіваючись залишитися живим. Тим часом Сагайда полагодив рацію й передав своїм, що вони в маєтку, викликають вогонь на себе. Денис Блаженко командував ротою й посилав вогонь по координатах Сагайды. Уже два транспортери на подвір’ї горіли. А Черныш лежав і марив. Перед ним були піски й караван, що вів Брянський. Потім він, уже непритомний, почав віддавати команди.

Німці, залишившись без транспортерів, пішли в атаку, намагаючись захопити будинок. Бій кипів запеклий. Раненыезаряжали ріжки в диски автоматникам. З’явився старий граф з маринованими фруктами й водою, початків пригощати бійців. Черныша теж напоїли досхочу. У мінути просвітління він сховав під себе маленьку гранату, боячись потрапити в полон. Сагайда вперше за всю війну відчув себе відповідальним за всіх людей, які були в будинку. Раніше він тільки виконував накази, а думав за нього Брянський. Тепер усе змінилося. Прибіг Козаков, доповідаючи, що наші війська пішли в атаку. На подвір’я підхопився танк; гітлерівці, злякавшись, бігли в напрямку будинку, їх зустрічав кулеметний і автоматний вогонь. Назустріч піхотинцям з будинку вискакували солдати й приєднувалися до своїм. Санітари виносили з маєтку поранених. Сагайда йшов назустріч нашим військам. Денис Блаженко спочатку відрапортував йому, що з ротою все в порядку. Лише потім запитав про долю брата, про Черныше. Сагайда заспокоїв бійців звісткою, що Євгеній живий. Черныш передав Романові Блаженку свою гранату. Потім румунські санітари поклали його на візок разом з якимось румунським сержантом. У голосі сержанта було щось знайоме. Це був той же румун, у якого Черныш відібрав коня. Роман проводив лейтенанта й пішов доганяти своїх. На будинку хтось встиг накреслити букву “Л” з оцінкою на захід


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Переказ “Прапороносці” – Трансільванія

Categories: Скорочені твори

Links