ОСОБИСТІСТЬ І ДЕРЖАВА У ТВОРЧОСТІ А. С. ПУШКІНА

Протистояння

Особистості й держави – одна із самих

Привабливих для А. С. Пушкіна тим. Саме вона

Постійно й наполегливо перегукується з

Такими вічними його мотивами, як воля,

Місце людини в суспільстві, сила, влада.

Ширше всього антагонізм особистості й

Держави показаний у поемі “Мідний

Вершник”. На неї ми й будемо опиратися.

В

Якості сторін конфлікту А. С. Пушкін

Створив два образи: Петра Першого і Євгенія.

Петро – втілення держави, імператор

Расейский, Мідний вершник. Він побудував

Санкт-Петербург. Для Росії, для країни, для

Держави це добре – “відсели загрожувати

Ми будемо шведові”. Але в чи благо це Євгенію,

Россу, людині, особистості?

А

Хто, властиво, сказав, що Євгеній –

Особистість? Ми щедро роздаємо хвалебні

Епітети (як, втім, і всякі інші),

Ліпимо ярлики, але чи заслужив їхній Євгеній?

Заслужив.

Хоча б і своїми останніми словами “ужо

!тобі…”

Явно заслужив. Цим він повстав проти

Самодержця, а значить – проти держави.

Той, хто насмілився на таке, – уже особистість.

Крім того, під “особистістю” (в

Літературному, а не біологічному змісті)

Звичайно мають на увазі людини, що має

Власний погляд на речі, а не

Прожигающего життя свою “з легкістю

Незвичайної”. Отож, у Євгенія є

Цей самий

“власний погляд”. Євгеній

– прихильник “тихого щастя”: не “украв –

Випив – у в’язницю”, а “будинок – дружина – кар’єру”.

Звичайно, таких людей чимало, але тих, хто

Знову ж заради своєї ідеї руку на вождя

Підніме, – одиниці. Євгеній у їхньому числі.

Виходить, він особистість. І Петро Перший теж

Особистість.

Таким

Образом, копнувши поглубже, відразу стає

Ясно: конфлікт в “Мідному вершнику” не

Просто Війна між “гарною” особистістю й

“поганим” державою (або навпаки, як

Завгодно). Це вже зіткнення особистості,

Живучої заради власної користі, з

Особистістю, що живе заради всієї Росії, її

Народу, її людей, тобто – заради інших

Особистостей.

Виходить,

У якімсь ступені людин і “особливий

Апарат органів публічної влади” коштують в

Одного ряду, пліч-о-пліч, так сказати. Але в такому

Випадку в поемі повинна бути якась “третя

Сила”, що якщо не згуртує Петра

Першого і Євгенія, наприклад, у неприйнятті

Себе самої, те хоча б натякне на таку

Можливість. На можливість єднання

Особистості й держави (але ж так воно й повинне бути в ідеалі).

И

А. С. Пушкін знаходить третю силу. Як ні

Банально, нею стає Природа, стихія.

Саме її поборов Петро Перший, звівши

Північну столицю, саме вона збунтувалася

В 1824 році. Збунтувалася саме проти

Вартого на Неві міста, проти його

Творця, проти держави.

Не

Будучи частиною держави, Євгеній

Залучений у цю боротьбу поневоле. І

Зненацька виявляється на стороні саме

Держави. Сцена “Петро і Євгеній

Приборкують лев і коня” тому зайве

Підтвердження. Євгеній тут, разом з

Вершником. А наречена його, з якої він

Збирався жити “по природі”, у бездиханному

Стані десь по ту сторону стихії. Туди

Шляхи немає. Ну а куди ж є?

А

Є зовсім несподіваний результат поеми.

Що відбувається після знаменитого “ужо тобі…”?

Євгеній у страху біжить від Вершника, той за

Їм. З одного боку, це гнів великого

Монарха на божевільного хробака. А з іншого боку –

Вони біжать в одному напрямку, і це що-небудь

Так значить. Два люті вороги зустрічаються на

Вузькій стежці саме в той момент, коли їм

Ділити особливо й нема чого. Євгеній біжить від

Петра, а Петру, хоча бив гніві, не до Євгенія.

Згадаємо, адже

Петро Олексійович Романов помер в 1725 році

Від запалення легенів, отриманого точно в

Час попередньої повені. Виходить, для

Його мідної статуї нинішній потоп –

Перст долі, і від нього потрібно терміново

Зникнути.

Отже,

Ми бачимо, що розглянутий конфлікт

Потроху із двоїстого виріс в

Потрійний. Допомогла в цьому прекраснейшая

Складова людського буття –

Природа. Саме розширення Теми досить

Очевидно. Питання в іншому: навіщо це все

Знадобилося А. С. Пушкіну?

Одна

Зі схованих причин у наступному. Звичайно чим

Простіше модель добутку, тим видніше там

Автор. Він просто не може зникнути за

Примітивним сюжетом. А в “Мідному вершнику”

Пушкін, як, напевно, ніде, не хоче “себе

Показати”. Він – співак реальності. Головними

Тому стають дві речі. По-перше,

Написати поему як можна объективнее. А по-друге,

Самому зрозуміти тільки що написане. Такий

Підхід дає небувалий ефект. Читач як

Би сам осмислює всі йому пропоноване й

Робить власні висновки. Загалом кажучи,

Інакше й неможливо.

Конфлікт

У чистому виді особистості й держави не

Має рішення. Завжди він був, завжди він

Буде. Вирок А. С. Пушкіна: “Так буде так”.

Нехай кожний робить те, що хоче, і те, що

Може. Усього розсудять нащадки.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
ОСОБИСТІСТЬ І ДЕРЖАВА У ТВОРЧОСТІ А. С. ПУШКІНА