Народні балади


Народна балада – це ліро-епічний твір з драматичним напруженим сюжетом, у якому розповідається про події з особистого, родинного та громадського життя. Нерідко в баладі наявні елементи фантастики та героїка. У баладному творі дійсність постає переважно крізь призму драматичних і трагічних подій з особистого життя персонажів. Сюжет балади несе в собі повчальну, моралізаторську настанову. Нерідко вона посилюється окремими повчальними узагальненнями (частіше кінцівками, рідше зачинами). Оповідь у баладі динамічна, драматизована, зосереджена на розвитку подій, психологічні характеристики персонажів досить стислі, економні. Значну роль в художній організації балади відіграє діалог, який сприяє повнішому розкриттю характерів персонажів. У баладних творах яскраво представлена народна символіка, нерідко зустрічаються міфологічні мотиви (найчастіше – метаморфоза, перетворення людини на об’єкт природного світу). Для балади характерне також використання прийому гіперболи, особливо в творах на історико-героїчну тематику, коли виникає потреба підкреслити незвичайні фізичні чи духовні властивості героя, посилити драматизм ситуації.

Українські народні балади мають давнє походженні. Вони виникли шляхом трансформації та синтезу елементів інших фольклорних жанрів – календарно-обрядових та родинно-обрядових пісень, казок, легенд, замовлянь.


Найбільш сприятливим і продуктивним періодом для розвитку української балади були XV-XVII ст. У сучасному значенні термін балада використовується з початку XIX ст. На сьогодні відомо близько трьохсот сюжетних типів українських балад.

Українські балади різноманітні за тематикою. Вони об’єднують твори про трагічні випадки з особистого й родинного життя та про драматичні суспільні й історичні події. Значна частина балад змальовує дошлюбні взаємини і драматичні епізоди, пов’язані з коханням. Родинно-побутові балади розкривають традиційну сферу сімейних відносин з її моральним устроєм та стереотипами. Балади на історичну тематику близькі до історичних пісень, однак вони не ставлять за мету відобразити певну подію, а зосереджуються на вираженні емоцій, викликаних цією подією. Окремі балади звертаються до соціальних сторін народного життя. За своєю внутрішньою організацією вони наближаються до соціально-побутових пісень.

Українські балади у творчості Коцюбинского передають багатий колективний моральний досвід, розкривають спектр народних поглядів на кохання та дошлюбні взаємини, в лірико-драматичному ключі осмислюють усі етапні моменти людського життя. Не дивно, що баладний матеріал знайшов широке використання в художній літературі. Митці слова звертаються до балад не лише за темами, сюжетами й мотивами. Балади приваблюють значним духовним і пізнавальним потенціалом, оскільки несуть чимало цінної інформації про своєрідність національного характеру українців.

Ліричними піснями називають фольклорні твори, які віддзеркалюють психоемоційну сферу народного життя. Генетично вони пов’язані з обрядовою лірикою, однак як самостійний жанр сформувались значно пізніше – у XVI ст.

Лірична пісня найчастіше має монологічну будову, хоч іноді припускає використання діалогу. Ключовим композиційним прийомом ліричної пісні виступає психологічний паралелізм, що передбачає зіставлення людського життя з явищами природи. Картина природи в цьому випадку має символічний зміст – вона підпорядкована розкриттю психологічного стану героя. Нерідко психологічний паралелізм подається на початку пісні, однак у деяких випадках він може поширюватись на весь твір. У ліричній пісні використовуються також близькі до паралелізму народні порівняння. Символіка ліричних пісень досить різноманітна, щоправда, вона, як правило, передає два загальні значення – горя і щастя. До поширених у ліричних піснях художніх прийомів належать також постійні епітети, персоніфікація, гіпербола.

Ліричні пісні прийнято поділяти на дві великі групи: суспільно-побутові та родинно-побутові. У свою чергу суспільно-побутові пісні поділяють на козацькі, чумацькі, кріпацькі, рекрутські та солдатські, наймитські і заробітчанські. У козацьких піснях передаються ліричні переживання, пов’язані з боротьбою проти загарбників, уславлюється героїзм та патріотизм українського козацтва. Чумацькі пісні пов’язані з життям та побутом людей, які за своєю професією мусили нерідко під час тривалої подорожі долати небезпечні випробування. Далека дорога, хвороба, сум за домівкою, турбота за рідними,- усе це знаходило вияв у чумацькій ліричній пісні.

У кріпацьких піснях відображені переживання людей, змушених відбувати панщину, з гірким драматизмом передається їхнє гостре усвідомлення свого підневільного стану. Рекрутські та солдатські пісні в ліричному тоні осмислюють загрозу тривалої військової служби, розлуку з родиною, епізоди перебування у війську. Примусова військова повинність сприймається героями цих творів відверто негативно, як нещастя, що ставить хрест на майбутньому людини. У наймитських і заробітчанських піснях змальовано переживання людей, які через матеріальні нестатки змушені марнувати своє життя і здоров’я на важких роботах у чужому господарстві.

Родинно-побутова народна лірика тематично об’єднує пісні про кохання та жіночу долю. Пісні про кохання становлять кількісно найбільшу частину родинно-побутових творів. Закоханість, переживання розлуки, туга і сум за коханою людиною – такими є основні мотиви цих пісень. Пісні про жіночу долю розкривають переживання родинних взаємин, змальовують становище невістки. в чужій родині, нерідко висловлюють розчарування жінки в її надіях на подружнє щастя. До родинно-побутової лірики відносять також удовині та сирітські пісні – Гостиная старой дамы.

У ліричних піснях знайшли відображення найрізноманітніші прояви української народної душі. Героям цих творів властиві краса й духовне багатство, здатність до щирих і глибоких переживань. Народна лірика стала важливим джерелом становлення й розвитку цілого ряду ліричних жанрів художньої літератури.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Народні балади

Categories: Твори з української літератури

Links