Мотиви жертовності, вірності матері-Україні в поезії Стуса


У неділю, 19 листопада 1989 року, українська земля прийняла вимучене тюрмами і таборами тіло свого сина – поета Василя Стуса. Поруч у могилу на Байковому кладовищі лягли його побратими Олекса Тихий і Юрій Литвин. Лягли в рідну землю, щоб хоч цим трагічно запізнілим поверненням на батьківщину пригасити на якусь мить журбу рідних та друзів, розбудити громадянську совість.

Ще й до жнив не дожив,

Зелен-жита не жав.

Ані не долюбив.

І не жив. І не жаль.

Ці слова належать Василеві Семеновичу Стусу. Його поезія – то трагічна правда, живий нерв України, її безталанна доля. Лірика Василя Стуса за часів радянської влади не друкувалася, окрім кількох ранніх віршів. А проте його творчий доробок значний і навдивовижу цілісний. Весь він присвячений Україні. Любов до своєї Вітчизни в поета була всеохоплюючою і могутньою, про що свідчать найкращі його поезії.

У невеличкому за обсягом вірші “Як добре те, що смерті не боюсь я” стисло викладено життєве кредо Стуса, його духовні принципи і ніби накреслений власний трагічний, страдницький життєвий шлях. Зі скупих стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота-борця:

Як добре те, що смерті не боюсь я

І не питаю, чи тяжкий мій хрест,

Що перед вами, судді, не клонюся

В передчутті недовідомих верст…

Біблійний образ тяжкого хреста утверджує справедливість справи, за яку


боровся герой.

В іншому вірші – “Терпи, терпи – терпець тебе шліфує, сталить твій дух” – автор закликає всіх, хто щиро і самовіддано служить своїй Батьківщині, навчитися терпіти, не здавати своїх висот, прямувати своїм шляхом “допоки свічу й сонця”. У поезії Василь Стус звертається до Бога як символу людської совісті, віри в добро та справедливість. Наприклад, у вірші “Весь обшир мій – чотири на чотири” автор звертається до Всевишнього, шукаючи в ньому опори, підтримки, захисту. Напрочуд ліричним у цій поезії є звернення до України, яку поет називає “зигзице-мати”, благає молитися за нього, її сина.

І Господові помолись за мене.

А вмру – то й з того світу виглядай.

Вірш “Сто років, як сконала Січ” хвилює нас своїм палким зверненням до рідної України, яку любив поет, за що й заплатив життям. Любити рідний край, за Стусом, – це значить не лише захоплюватися його красою. Справжня любов полягає в тому, щоб намагатися звільнити Батьківщину від вад, щоб вона зростала, ставала кращою, багатшою.

Ти ще виболюєшся болем,

Ти ще роздерта на шматки,

Та вже, круга і непокірна,

Ти випросталася для волі,

Ти гнівом виросла…

Сьогодні поета нема серед живих, але він живе серед нас своїми творами, своєю безприкладною непохитністю. Вірші Стуса піднімають наш дух, пробуджують совість та сумління. Він серед нас, і ми пишаємося ним, бо саме Стус – совість нашої нації.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мотиви жертовності, вірності матері-Україні в поезії Стуса

Categories: Твори з української літератури

Links