Моi роздуми пiд час читання поеми “Наймичка” Т. Шевченка

У творчостi Т. Г. Шевченка багато уваги придiлялось i долi жiнки: iх безправнiсть, беззахиснiсть, трагiзм долi Ї завжди хвилював поета. Можливо, тому, що рано пiшла з життя його матiр, можливо, тому, що доля коханоi Оксани тяжко зранила душу поета, можливо, тому, що була тяжкою доля його сестер. У поемi “Наймичка”, яку поет написав 1845 року, розповiдається про долю Ганни

Ї матерi, яка не в змозi виростити сама дитя, пiдкидає сина багатим бездiтним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути бiля своєi дитини, хоч i не маючи можливостi сказати, що вона його

мати. Коли в класi вчителька читала цю поему Т. Шевченка, було тихо, всiх схвилювала доля Ганни. Слухаючи поему, я була вражена силою материнськоi любовi. Як же вмiла Ганна глибоко любити, яку мала велику силу волi! Адже вона нiколи не думала про себе

Ї всю себе вiддала синовi. Ганна любила сина мовчки, i вiн вiдчував ii любов, дивуючись iз почуттiв сторонньоi, як вiн вважав, жiнки.

Менi болiло серце, коли Ганна вiдмовилася бути за матiр Марковi на весiллi, хоча й розумiю, як би iй це було нестерпно. Коли читали рядки поеми про останнє повернення Ганни з Києва, я була схвильована тим, якою доброю жiнкою була Ганна, як вона

любила не тiльки Марка, а i його дружину, i його дiтей. Менi здасться, що якби Ганна розповiла Марковi ранiше, що вона Ї його матiр, то все у них було б добре. Я впевнена, що Марко зрозумiв би свою рiдну матiр, бiльше того Ї вiн захоплювався би нею, ii вчинком. Останнi рядки поеми не можна слухати без слiз. Усе життя мрiючи сказати Марковi, що вона його матiр, в кiнцi поеми, лише перед самою смертю, Ганна вiдкриває таємницю синовi: “…Прости мене! Я каралась Весь вiк в чужiй хатi… Прости мене, мiй синочку! Я… я твоя мати”. Та й замовкла… Зомлiв Марко, Й земля задрижала. Прокинувся… до матерi Ї А мати вже спала! Жертовнiсть Ганни-матерi, ii безмежну материнську любов Т. Шевченко пiднiс до найвищих надбань людства. Поет низько схилявся перед образом Матерi, яка оберiгає своє дитя. Пiд час читання поеми у мене наверталися на очi сльози Ї сльози вiд захоплення образом Ганни, ii великим люблячим серцем. Марковi, я впевнена в цьому, дуже поталанило. Бо й сьогоднi, на жаль, є дiти, якi нiколи не звiдають такоi сили материнськоi любовi. Я сидiла мовчки й думала, чому Ганна Ї мати-покритка, крiпачка, знайшла вихiд для себе, для своєi дитини, чому ж сьогоднi є матерi, якi вiдмовляються вiд своiх дiтей? Чого ж бракує цим матерям? I ви знаєте, я знаю чого Ї iм бракує вмiння любити, бракує материнськоi любовi.

Твір на тему: Моi роздуми пiд час читання поеми “Наймичка” Т. Шевченка


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Моi роздуми пiд час читання поеми “Наймичка” Т. Шевченка