МІФ ПРО ПРОМЕТЕЯ – З ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ МІФОЛОГІЇ


ЧАСТИНА ПЕРША МІФИ НАРОДІВ СВІТУ

РОЗДІЛ 4 З ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

МІФ ПРО ПРОМЕТЕЯ

За сивої давнини, коли над усім світом панував іще не Зевс, а його батько Кронос, люди, що тільки-но розселилися по землі, були кволі, безсилі, лякливі. Вони не вміли ні думати, ні розуміти того, що бачили довкола. З острахом дивилися вони на грозові хмари й на пекуче сонце, на безкрає море й на височенні гори. І здавалося людям, що то могутні божественні істоти.

Від усього, що їх лякало, люди мерщій ховалися у свої глибокі підземні нори, наче кроти. Не було тоді в людей ані світлих жител, ані вогнищ родинних, їли вони тільки траву та сире коріння, а м’яса й не куштували, бо не знали мисливства.

Згодом владу над усім світом здобув Зевс, що скинув батька в Тартар – у найглибше дно землі й моря, що лежить далеко під царством мертвих, похмурим Аїдом. Зі своєї небесної осяйної височини Зевс і не дивився на нужденних людей, а ті ледь животіли серед незбагненної, ворожої природи. Скільки їх гинуло від хвороб і голоду, в боротьбі з жорстокою стихією! Так би зачах і загинув назавжди рід смертних людей, якби не став їм на захист і допомогу найблагородніший серед безсмертних – титан Прометей.

Прометей мав благородне, велике серце, він перший зглянувся на людей, навчив їх будувати світлі житла, плавати на човнах, напинати вітрила, полювати лісову звірину, приручати


тварин. Він перший запріг у ярмо дикого бика, перший приборкав вільного коня, і ті стали вірними помічниками людини. Прометей навчив смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, навчив добувати із землі мідь, золото й срібло та користуватися щедрими дарами природи.

А громовладний Зевс і далі не зважав на людей. Тим часом його сини й доньки – молоді боги, що безжурно жили на Олімпі, – зацікавилися тими дрібними істотами, які сновигали десь далеко внизу, на землі. Знічев’я безсмертні навіть узялися допомагати людям, навчати ремесел і хліборобства, але за те зажадали від них великої шани й багатих дарів.

Щоб укласти таку угоду, якось зібралися обидві сторони. Від богів виступав Зевс, від людей – титан Прометей, хоч сам був безсмертний. Він побоювався, що люди не зможуть протистояти богам, і поспішив їм на допомогу.

Титан так уболівав за долю смертних, що вдався навіть до хитрощів. Коли привели жертовного бика, він сам зарізав його й поділив тушу на дві частини. До більшої купи поскладав самі кістки, але прикрив їх гарним, лискучим жиром, а меншу, де було смачне м’ясо, Прометей загорнув у брудну бичачу шкуру, ще й поклав зверху гидкі тельбухи.

– Батьку наш Зевсе, вибери собі яку хочеш частину, – лукаво запросив Прометей. – Те, що ти вибереш, люди надалі віддаватимуть безсмертним богам.

Як Прометей і сподівався, Зевс узяв собі купу більшу і кращу на вигляд. Відтоді смертні почали їсти м’ясо, а кістки спалювати на шану безсмертним.

Розлютився Зевс, збагнувши, як обдурив його Прометей заради тих смертних нікчем. Страшно загримів він з темнохмарного Олімпу і жбурнув на землю вогненні стріли-блискавиці. А потім надумав кару, аби дошкулити Прометеєві: він відмовив смертним у тому, що було їм доконче потрібне, – у життєдайнім вогні.

– Хай їдять м’ясо, але сире! – гримів люто Зевс.

Люди не варили їжі, не світили в домівках, не грілися коло багать, і було те життя без вогню злиденним животінням.

Пожалів людей своїм великим серцем титан Прометей і сміливо порушив Зевсову заборону. Якось він перестрів Афіну Палладу, любу Зевсову дочку. Богиня мудрості була завжди прихильна до титана, тож він і попросив її відчинити йому потай двері чорного ходу, що вів до Зевсового палацу, – адже Прометею було вже невільно з’являтися на Олімпі. Афіна Паллада так і зробила, гадаючи, що Прометеєві цікаво поглянути на новий витвір бога-митця Гефеста – на людей із щирого золота, що, наче живі, слугували богам.

А Прометей, опинившись у Зевсовій оселі, мерщій узяв із божественного вогнища невеличку іскру, сховав її в порожній очеретині та й приніс людям на землю.

Відтоді засяяли, заяскріли веселі вогнища на землі. Навколо них люди збиралися цілими родинами, смажили м’ясо, грілися, танцювали. Люди зажили тепер веселіше, дружніше, і з того щиро радів титан Прометей. Він навчив їх приборкувати вогонь, виплавляти мідь, кувати зброю, і люди стали дужчі, сміливіші, вони вже не схилялися покірно перед своєю долею. Завдяки Прометеєві вони навчилися думати і тоді, мабуть, уперше відчули себе людьми.

Та чорним грозовим буревієм насувався на відважного титана страшний гнів всевладного Зевса. Ніхто у світі ще не порушував так зухвало його заборони, ніхто не насмілювався повставати проти нього, батька всіх безсмертних і смертних.

У шаленій нестямі Зевс звелів закувати титана Прометея в кайдани й припнути на самому краю стрімкої скелі, щоб відступник висів там довгі століття. Таку кару надумав Зевс останньому з роду титанів, що насмілився змагатися з ним і боронити слабосильних, нікчемних людей.

Здійснити цю кару Зевс доручив своєму кульгавому сину Гефесту, неперевершеному митцеві й ковалю. А в помічники йому дав двох своїх вірних слуг – Силу і Владу, суворих, безжальних, жорстоких. Прикро було Гефестові коритися Зевсовій волі, бо він щиро шанував Прометея, але не послухатися рідного батька не міг.

Туди, де кінчається пустельна країна диких скіфів і велично здіймається до неба бескеття1 Кавказу, Сила й Влада привели непокірного титана, а за ними шкутильгав бог Гефест.

Гефест був кульгавий з дитинства, бо колись розгнівався на нього Зевс і, схопивши малого за ногу, швиргонув геть з Олімпу. Довго летів Гефест, цілий день, а надвечір упав на скелястий острів Лемнос і відтоді став шкутильгати. Відтоді ж навіки оселився в його серці страх перед Зевсом. Той страх примусив його й тепер скоритися могутньому батькові. Знову тяжко зітхає Гефест і здіймає величезний молот, щоб прикувати Прометея до стрімкої кручі.

1Бескеття – гори, скелі; великі кам’яні виступи.

– Бий молотом дужче, дужче! – суворо наказує Влада. – Щоб Прометей не зміг у путах і поворухнутися. Та не зітхай, не стогни, він же Зевсів ворог, злочинець.

– Яке огидне моє ремесло! – розпачливо вигукує Гефест. – Хай би хто інший ним володів, тоді я не мусив би приковувати друга до скелі. О Прометею, сину великої Феміди! Я сам плачу з твоєї тяжкої муки, та мушу коритися невблаганному Зевсові.

Знову й знову гупає молот, від нього йде стоголоса луна, і здається, то стогнуть похмурі Кавказькі гори. Нарешті титана прикуто.

Ані словом не озивається гордий богоборець. Навіть не дивиться, як ідуть геть Сила й Влада, кремезні, наче витесані з каміння, а за ними шкутильгає ще дужче Гефест. Тільки коли вони зникли за горами й навколо залягла мертва тиша, Прометей застогнав і голосно крикнув:

– О божественний ефіре! О мати-земле і сонце ясне, всевидюще!

О бистрокрилі вітри, хвилі невтомного моря! Погляньте, як покарав мене Зевс за те, що я був прихильний до смертних і приніс їм вогонь. Я знав, що Зевс мене покарає. Страшні мої муки, та я не зрікаюся свого вчинку!

Якось до Кавказьких гір заблукала нещасна Іо, біла телиця. Колись вона була смертна дівчина, аргоська царівна, така гарна, що в неї закохався сам Зевс. Та за якийсь час вона теж стала жертвою всевладного бога. Обернена в сніжно-білу телицю, вона тікала світ за очі від гедзя, якого наслала на неї заздрісна Гера.

Отак, тікаючи від гедзя, майже божевільна з болю, Іо опинилася серед Кавказьких гір і от добігла до скелі, де був прикутий Прометей.

Хоч титан сам тяжко страждав, та його схвилювала доля нещасної дівчини, що стала жертвою жорстоких богів. Він чув про неї ще від своєї матері, віщої Феміди, і знав, що попереду в Іо ще багато поневірянь і мук.

Прометей провістив Іо, що в майбутньому її ім’я буде уславлено, а Зевс втратить владу. Почувши це пророцтво, Громовержець розгнівався, але, щоб дізнатися, коли і як може позбутися трону, послав до Прометея Гермеса.

Гермес узув свої сандалії з маленькими золотими крильцятами й невдовзі опинився біля Кавказької скелі.

– Слухай мене, Прометею, – владно мовив Гермес. – Батько всіх безсмертних і смертних хоче довідатись, що означають твої слова.

– Яка зарозуміла мова в цього прислужника богів! – вигукнув Прометей. – Хай Зевс не сподівається зробити і з мене такого прислужника. Я не проміняю свої страшні муки на ганебне рабство.

– Я не раб, а бог і вісник богів.

– Ненавиджу я всіх богів. А ти, Гермесе, маєш розум, наче в хлопчиська, коли гадаєш щось від мене дізнатися. І Зевс не дізнається, поки не звільнить мене від кайданів.

– А ти не боїшся, що Зевс розгнівається ще дужче?

– Хай шаленіє, хай гримить з гніву й спалює скелі пекучим вогнем чи засипає крижаним снігом – усе одно він не вирве з моїх вуст жодного слова.

Зненацька розлігся оглушливий грім, задвигтіла земля, захиталися скелі, сліпучо-вогненні блискавки розкраяли небо. Знявся рвучкий вітер, море збурилося й помчало на берег. Небо, море, земля наче злилися в одно, усе гуркотіло, стогнало, ревло.

Усі підвладні йому стихії Зевс кинув на прикутого Прометея, але той і не думав коритися. Тоді Громовержець звергнув скелю разом з непереможним титаном у чорну безодню.

Та Прометей був безсмертний. Збігли тисячоліття, багато людських поколінь пройшли по землі, і тоді Зевс знову підняв із безодні титана, сподіваючись дізнатися про свою долю. Однак нескорений Прометей мовчав, і батько всіх безсмертних і смертних вигадав йому ще тяжчу кару: знову висів Прометей, прикутий до Кавказької скелі, нестерпно палило його сонце, сікли дощі, шарпали люті вітри, і щодня прилітав туди величезний Зевсів орел, гострими пазурами розривав титанові груди та дзьобав йому печінку. За ніч кривава рана загоювалася, але наступного дня знову прилітав орел і знову люто шматував могутнє Прометеєве тіло.

Ці страшні муки тривали тисячоліття, але ніщо не могло здолати титана. Жодного разу не попросив він пощади в Зевса, не зрікся своєї приязні до смертних. Сам Громовержець уже хотів помиритися з ним, бо й досі не знав тієї таємниці про себе. Із Зевсової волі пішла до свого сина богиня Феміда. Гірко плачучи, просила вона Прометея помиритися із Зевсом, і материнське горе, страшніше за всі муки, розчулило непохитного титана – він розкрив свою таємницю.

Переказ К. Гловацької

Запитання і завдання до прочитаного твору

1. Яким було життя людей за часів правління бога Кроноса? Чи змінилося воно відтоді, як влада перейшла до Зевса?

2. Чого люди навчилися завдяки Прометею? Чому титан допомагав смертним? Обгрунтуйте відповідь цитатами з тексту.

3. Як Прометей обдурив Зевса під час укладання угоди між богами й людьми? Які риси характеру героя виявилися в цьому епізоді?

4. Як і заради чого Прометей викрав небесний вогонь? Яке значення для людей мав цей учинок титана?

5. Як було покарано Прометея і як він витримав покуту? Які риси характеру героя розкрилися в цьому випробуванні?

6. Пофантазуйте! Уявіть, що Прометей потрапив у наш час. Який подвиг для сучасного людства він міг би здійснити? Запишіть свою версію в зошиті.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


МІФ ПРО ПРОМЕТЕЯ – З ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links