Майстерність зображення настроїв людини у збірці Тичини “Сонячні кларнети”

Павло Тичина – видатний український поет, публіцист, перекладач, учений.

Враження дитинства, яке пройшло серед народу, наснажували першу пісню поета співчуттям до людини, що працею здобуває свій хліб.

Уже в перших творах Тичини, які виявляють пристрасну любов поета до людини і природи (“Розкажи, розкажи мені, поле…”, “Ви знаєте, як липа шелестить…”, “Не бував ти у наших краях”) бачимо глибоко оптимістичне відчуття життя і його оспівування.

Перша збірка віршів П. Тичини “Сонячні кларнети” вийшла друком 1918 року. До неї ввійшли кращі з ранніх творів, а також написані в 1916- 1917 роках.

Захоплено поет малює яскраві картини рідної природи у віршах “Арфами, арфами…”, “Гаї шумлять…”, “Ой, не крийся, природо…” природа зображена як буремна, могутня, осяйна. Поет співає гімн живій природі, він славить сили матеріального сонячного світу:

Не Зевс, Не Пан, Не Голуб-Дух,-

Лиш Сонячні Кларнети.

Образ Сонячних Кларнетів у збірці – це образ всесвітньої гармонії. Поет оптимістично сприймає природу, тонко відчуває її барви і звуки, показує її вічно невгамовне життя. Але змалювання природи для Тичини не самоціль, вона є невід’ємною частиною повнокровного людського буття.

Майстерність поета невіддільна від змісту його творів. Вірш “Гаї шумлять” – зразок ніжної і музикальної лірики, яка, оспівуючи

природу, підносить значення краси і емоцій як основи мистецтва. Основа цього вірша, як і більшості творів збірки “Сонячні кларнети”,- народна поезія.

Це виявляється і в образах вірша, і в художніх прийомах: повторах, мелодійні ритміці, римуванні:

Я іду, іду –

Зворушений.

Когось все жду –

Співаючи.

Співаючи-кохаючи

Під тихий шепіт трав

Голублячий.

Чудовий образ весняного передгроззя змальовано в поезії “Арфами, арфами…”:

Думами, думами –

Наче море кораблями, переповнилась блакить

Ніжнотонними:

Буде бій

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий…

Ус я збірка пройнята радісним відчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, усміхається сонцю, квітам, милується чарівними хмарками, що біжать по блакитному небі.

Ліричний герой ніби “розмовляє” з природою, звіряє їй свої найпотаємніші, найінтимніші почуття, захоплений її яскравими барвами, вічним рухом, гармонією.

Природа зображена активно діючою, вона захоплює поета (“душі моїй так весело”), збуджує в нього найкращі почуття, викликає справжню музику в душі.

У поезіях “О, люба Інно”, “З кохання плакав я” ніжно, з почуттям високої поваги до дівчини висловлено прекрасне, чисте, як ранкова роса, почуття кохання. У “Сонячних кларнетах” поет ще шукає свого героя, намагається усвідомити його історичні перспективи; невпинний у творчому льоті, “чулий, тривожний” стоїть на перехрестях життя:

Йду в простори, я, чулий тривожний,

(Гасне день, облітає, мов мак).

В моїм серці і бурі і грози

Й рокотання – ридання бандур…

Безперечно, збірка Тичини “Сонячні кларнети” – видатне явище в історії української літератури. Можливо, головний секрет її привабливості і для нас, теперішніх у її чудовій молодості, у свіжості почуттів, у молодій радості відкриття і сприйняття світу.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Майстерність зображення настроїв людини у збірці Тичини “Сонячні кларнети”