Людина і природа у творах Ольги Кобилянської

Ольга Кобилянська є тією письменницею, в творах якої вражає все: і люди, і природа, і картини жаття, змальовані широко, яскраво, з любов”ю. В кожному творі цієї письменниці відчувається безмежна любов і прихильність до тих героїв, котрі в них змальовані найчастіше в стосунках з природою як її діти або в конфлікті, в протистоянні з нею.
Коли М. Коцюбинський прочитав повість “Земля” О. Кобилянської, він написав авторці:” Я просто зачарований Вашою повістю; все: і природа, і люди, і психологія, все це виявляє таку свіжість і силу таланту,

що од серця, дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу”. Справді, в повісті “Земля” О. Кобилянська виявила себе і як майстер психологічного портрету, і як умілий художник, що здатний відобразити настрої персонажів через природу, і як спостережливий митець, від ока якого не сховалися перипетії, зв”яні на протистоянні одного героя з іншим.
О. Кобилянська уявляла собі людину як дитину природи, як її невід”ємне ціле. В листах до професора С. Смаль-Стоцького “Про себе саму” вона писала:” Я любила народ і люблю його до сьогоднішньої хвилі, і дивлюся на нього тими самими очима,
що на деревину, цвіт і всю живучу часть природи”. Таким сином природи уявляє письменниця одного із своїх героїв “Землі” Михайла, змальовуючи його прихід до міста на службу у війську:” Із приходом до міста зайшла в Михайлі зміна Погоня і надмірний натовп, поспіх і незвична рухливість та машинальність міста надихнули смертельною блідністю, знесилили його душу, звиклу до супокою і ритму, споріднену з природою”. Але Михайло бачить не просто якусь зовнішню красу в природі. Він любив працю серед природи, на землі, працю, яка не лише була похмурим і невтомним тягарем, але одночасно була й поезією, яку творив хлібороб. Ольга Кобилянська підкреслює, що Михайло “Сміючись виходив з дому і сміючись вертався назад” “Женить воли,- кричить він батькові, – а я буду йти за плугом. Я це так люблю робити…” І -“мов граючись розривав срібний леміш чорну землю”.
Повною протилежністю Михайлові є його брат Сава. він ще змалку “був лінивий і впертий, твердий, мов камінь, у роті мав кожну хвилю повно лихих слів, що доводили родичів до роздразнення”. Сава черствий, недобрий не лише до своєї родини, але й до природи він так само ставиться. Йому, наприклад, подобалось стріляти птахів, а коли часом у полі десь побачив зайця, то залишав роботу і гнався за ним, бо мусив того вбити. “З стрільбою ходив би день і ніч по лісі, і по полю”,- пише О. Кобилянська. Правда, Сава може працювати й коло землі і йому не чуже почуття землероба, але все ж він не так любить землю, як Михайло, якого він убиває просто тому, що боїться втратити земл як матеріальне багатство. Отже, стосунки людини і природи, те, як людина ставиться до природи, як вона її відчуває, допомагають авторці глибше розкрити характери персонажів і більш зрозумілим зробити для читача ті головні конфлікти, що розгортаються у творі.
У новеля “Битва” природа у центрі твору. Тут письменниця ставить проблему захисту рідної природи, відтворюючи картини варварського знищення буковинського лісу жадібними промисловцями. Вперше в українській літературі головним персонажем стає природа, “зелена Буковина”. На початку новели авторка подає надзвичайно привабливі описи буковинської природи, вони викликають замилування, захоплення в читача. Гармонія природи порушується прибуттям локомотива, який привіз людей, що будуть рубати віковічні смереки. Ніби вирок звучать слова одного з прибулих, котрий визначає дерева, щоб найбільше “зрубати”. Після цього в природі ніби наростає протест, бо з невеликого дощу постає, нарешті, буря, грім, блискавки, котрі розколюють найстаріші смереки. Відчуття трагедії, яка насувається, О. Кобилянська підкреслює змалюванням картини дощу, який падає “голосно і хлипаючи”.
Те, що потім відбувається в лісі письменниця називає битвою і змальовує її ніби через сприйняття самих дерев, які повинні бути зрубані. Тих, хто прийде до лісу з сокирами, вони сприймають, як ворогів, а вся природа немов оживає, стає до бою за своє існування. Так, зелений мох усипається під ногами нападникв, і вони, сковзаючи по ньому, падають. З-під коріння дерев виповзають гадюки і кусають “героїв”, непрохіною стіною стають на шляху убивць кущі дикої рожи, до них приєднуються молоді ялинки не дають проходу павуки зі своїм павутинням, спокій який порушено, на шляху стають піраміди мурашників. Але все даремно, бо людина-потвора виявляється сильнішою. Зрубані дерева лежать, як побиті люди. Авторка називає їх “трупами”, і все ж вони продовжують боротися, бо коли їх скочували з гір униз, вони відбирая.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Людина і природа у творах Ольги Кобилянської