Лорелея центральний персонаж романтичної поезії


Лорелея (нім. Lore Lay) – центральний персонаж романтичної поезії. Міфологічний прообраз: Л. – діва-чародійка, річкова фея, героїня німецьких народних легенд. Ім’я Л. походить від назви крутої кручі. Лурлей (Lurlei) на Рейні поблизу Бахараха. Ця назва, буквально означало “сланцева скеля”, пізніше було двічі переосмислено: спочатку як “сторожовий скеля”, а потім як “скеля підступності”. Лурлея згадується в німецьких текстах X “Шв.

За свідченням міннезінгер XIII “Шв. Марнер, саме у цієї скелі хитрі карлики (Luri, Lurli) оберігають скарби Нібелунгів. Легенда про Л. довгий час залишалася лише місцевим переказом: “У стародавні часи в сутінки і при місячному світлі на скелі Лурлей з’являлася дівчина, яка співала настільки звабливо, що полонила всіх, хто її слухав. Багато плавці розбивалися об підводні камені або гинули в пучині, тому що забували про свою човні, і небесний голос співачки-чарівниці як би виносив їх від життя “(Алоїз Шрейбер. Довідник для подорожуючих по Рейну. 1818). У різних версіях легенди з’являлися мотиви “помсти за віддану любов”, “договору з царем-демоном Рейну”, “кам’яного серця”, “пробудження від зачарованого сну” (див.: ЕЛабуле. Німецькі Казки минулих часів. 1869; Народні легенди, зібрані Вернером Янсеном, 1922). –

1)

Літературну життя образу Л., як і саме літературне ім’я, дав


німецький поет-романтик, учасник Гейдельберзького гуртка Клеменс Брентано у віршованій баладі “Лорелея” (“Die Lore Lay” ), включеної їм спочатку в роман “Годві” (1801-1802). Л. в Брентано – не просто чаклунка, русалка, байдуже губить людей, – це нещасна жінка, тяготящийся своїм фатальним чарами. Л. полонить кожного, хто наблизиться до неї, але ці “перемоги” їй не потрібні, тому що коханий покинув її. Вона сама є на суд до єпископа і просить спалити її на вогнищі, але зачарований нею священик примовляє Л. лише до монастирського ув’язненню. По дорозі до монастиря Л. тікає від супроводжуючих її лицарів і “злітає” на неприступний скелі.

Їй здається, що десь по Рейну пливе її коханий, – вона кидається вниз і гине у водах Рейну. Смерть від туги чекає і лицарів. На думку Н. І. Балашова, “Лорелея” Брентано “стала для читачів втіленням романтичної лірики початку XIX століття”. 2) Героїня одного з найбільш знаменитих віршів Г. Гейне “Лорелея” (1823), включених їм у цикл “Знову на батьківщині” (1824). У вірші Гейне зберігається трагічна серйозність почуттів, але трагедія стає вже долею плавця, а не Л. Сама героїня тут постає як осередок романтичних “тривог” і “скорбот”, як уособлення невблаганної долі, згубного року. Вірш закінчується стали сакраментальними словами: “І кожен так гине / / від пісні Лорелей”. Це поезія стала в Німеччині народною піснею. Йому притаманна особлива, важко перекладається Інто-ційних. У Росії його перевів в 1909 р. А. Блок (“Не знаю, що значить таке…”). У листі до С. А. Венгерову (19 нояб.1909) Блок писав: “Дозвольте запропонувати Вам для Збірника

Літературного Фонду мій переклад знаменитої” Лорелей “. Наважуюся зупинитися саме на цьому вірші, тому що в ньому мені вдалося, здається, передати всі тонкощі розміру, і, наскільки я знаю, вперше “. До образу Л. у різний час зверталися й інші поети: Йозеф Ейхендорфа (1815), Отто фон Лебен (1821), Жерар де Нерваль (1852), Гійом Аполлінер (1904). Наприклад, у Лебена Л. – тривіальна спокусниця, а у Ейхендорфа – лісова чарівниця. У російській поезії до образу Л. два рази звертався 0. Мандельштам. У вірші “Декабрист” (1917) Л. являє один з ликів Росії: Все переплуталося і солодко повторювати: Росія, Літа, Лорелея. В іншому вірші, “Станси” (1935), образ Л. символізує підступність фашистського режиму в Німеччині: Я пам’ятаю все: німецьких братів шиї І що ліловим гребенем Лорелей Садівник і кат наповнив своє дозвілля.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Лорелея центральний персонаж романтичної поезії

Categories: Нові твори

Links