Літопис “Історія Русів” – політична й культурна історія України

Особливе місце серед козацьких літописів посідає анонімна “Історія Русів”, яка вагомо посилила національну свідомість у середовищі української інтелігенції тим, що дух її – вільнодумний аж до протицерковного.

Авторство “Історії Русів” тривалий час приписувалося Григорієві Конисько – му, але він не є автором літопису. Зважаючи на високе патріотичне звучання тек­сту і на крамольність його багатьох сторінок, автор просто не ризикував підписа тися під скомпонованим, справедливо побоюючись тюрми й російської диби. На сьогодні існує кілька версій стосовно авторства “Історії Русів”. Деякі з науковців вважають, що написав цей літопис Григорій Полетика, інші – його син Василі, Полетика, ще інші – Олександр Безбородько. Але хто б не написав цей дуже ак­туальний для свого й нашого часу твір, автор – відчайдушний сміливець, який наважився сказати правду нащадкам про Україну та її гірку долю у союзі з Росією.

Про історію написання цього твору нам відомо те, що його рукопис було знайдено 1828 року. У 1846 році його було видано в Москві, а в 1956 – у Нью – Йорку. Однак книга ця була дуже поширена в рукописному варіанті. Нею свого часу користувалися такі відомі історики та письменники, як Микола Маркевич, Микола Бантиш-Каменський, Тарас Шевченко, Євген Гребінка, Степан Рудан – ський, Микола Гоголь. їх усіх, напевно, вабили

гарячий патріотизм, ідея само­стійності України, національної самобутності українців.

Герої “Історії Русів” – Б. Хмельницький, П. Полуботок – ватажки козаць­кої доби нашої історії. Літопис сповнений почуття національної гідності, демо­кратизму.

Ідейний центр твору – промова гетьмана Павла Полуботка, звернена до лю­того ката України Петра І: “Замість вдячності й відплати, повертають нас у негід­не рабство, велять платити данини великі і невиносимі, заставляють рити лінії й канали, висушувати непрохідні болота та загачувати їх тілами наших козаків. По­вертати народи в рабство є ділом азійського тирана, нехристиянського монарха. Я знаю, що нас чекають кайдани й понура в’язниця, де заморять нас голодом по московському звичаю. Та поки я ще живий, говорю тобі правду, царю, що ти даси відповідь… перед всемогучим Богом за погибель нашу та всього народу”.

У книзі знайшло також відображення єднання України з Литвою, Польщею, Росією, дається пояснення того, що це домовленості рівних сторін, які не посту­паються одна одній у жодній сфері тодішнього життя.

Цей історичний літопис мав надзвичайно важливе значення. Сергій Єфремов писав: “Любов до рідного краю, автономія, демократизм, ненависть до всякого поневолення – такі мав позитивні риси цей блискучий, палко і з захватом напи­саний памфлет. Серед українського громадянства будив він приспану думку про волю рідного краю, він першим виразно поставив ідею державності України, збе­ріг автономістичний принцип і через голови недолугих зрадників та перекинчиків переніс його в пізніші часи, коли його можна було вже до нового дерева прище­пити й на нових підвалинах заснувати”.

Твір цей, до речі, вдало інтерпретований сучасною українською мовою Іваном Драчем, залишається актуальним і для наших часів.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Літопис “Історія Русів” – політична й культурна історія України