Твір-роздум. Стежками Григорія Сковороди

Якщо зійшлися ми сюди
Згасити чвари і пороки,
Ти став нам батьком і пророком,
Цілющий світ Сковороди.
У Слобожанському краю
І він ходив по тернях – муках…
Тут епіцентр добра й біди,
Тут перехрестя правди-кривди,
Це Україна… бродить привид –
Свята душа Сковороди.
/ О. Марченко /
Жебонить і жебонить струмочок, співає свою дзвінку пісню, і так щодня, щороку, уже століттями. А довела нас сюди, у Бабаївський ліс, у це зелене затишне урочище, свята, незабутня стежина – Сковороди нівська. Так, у 70 роки XVІІІ

століття часто гостював Г. Сковорода у свого учня по Харківському колегіуму священика Якова Правицько го. Подорожуючи Харківщиною, написав деякі філософські твори: “Діалог, или разглагол о древнем мире”, “Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни” та 15 із 30 “Байок Харківських”. У листі до Афанасія Панкова 1774 року філософ писав: “Любезний друг! В седьмом десятке нынешнего века, отстав от учительской должности и уединясь в лежащих около Харькова лесах, полях, садах, селах, деревнях и пчельниках, обучал я себя добродетели и поучался Библии, притом, благопристойными игрушками забавлялся,
написал полтора десятка басен. А сего года, в селе Бабаях, умножил оные до половины”. Слухаючи чарівне жебоніння джерела, уявляєш, що ось саме тут, поруч, мабуть, на оцій зваленій деревині сидів, думав, творив наш єдиний український філософ, видатний мислитель Г. С. Сковорода, даючи відповіді на вічні питання, які завжди хвилювали і хвилюють людство: у чому суть життя, як пізнати самого себе, як виховати людину.
Багато подій та ідеологій змінилося за двісті років. Уже не джерело у Бабаївському лісі, а Сковородинівська криниця: дбайливі руки людини сотворили це чудо, як символ невичерпної мудрості думки і високої майстерності письменника-філософа, як символ вічності життя. Саме це джерельце допомагає зберегти нам людську гідність і право називатись Людиною, адже свого часу Сковорода, працюючи над своїми творами біля Холодної криниці і Чорного озера отут у Бабаях, зазначив: “Materіa deterna” – “Матерія вічна”, і не зводив очей із води, що текла із надр земних.
Є у кожного народу найзаповітніші, найсвятіші історичні місця і серед них це місце – джерело Г. С. Сковороди у Бабаях. У найскрутніші часи нашого життя ми завжди звертаємось до вічних цінностей. Ми приходимо, а після нас, інші прийдуть, бо пам’ять народна невмиру ща, до Сковородинівської криниці – хто просто напитись кришталево чистої, незважаючи на сучасні катаклізми, води, а хто – подумати про своє буття, про своє призначення у цьому світі. А це вже шлях до самоудосконалення.
Звичайно, за такий довгий час змінили свій вигляд стежки, якими ходив Сковорода “з припорошілими саквами”. Але природа сама збері-гає те, про що нам треба пам’ятати: на картині Ю. Любавіна “Сковорода у Бабаях” бачимо знайомий бабаївський пагорб, де зображено філософа, недалеко від криниці, на пагорбі у лісі стоїть бюст філософа-мандрівни ка скульптора Ястребова, а у центрі Бабаїв зберігся старовинний особняк, який можна було б використати для створення експозиції “Сковорода у Бабаях”.
Отож дороги-стежки, нащо вони? А якщо вони ведуть до храму? Дороги до святинь, які нагадують нам про нашу людську сутність, очищають і роблять високодуховними людьми, не можна забувати про це навіть у буденній метушні. Нап’ємося ж і ми води з життєдайного джерела, яке надає нових сил, щоби боротись із злом і вірити у перемогу добра. Припадемо ж до цього святого джерела, щоб почерпнути сили, віру, наснагу терпіння, щиру любов один до одного. Почуймо голос через століття: “Зробимо світ кращий, сотворімо день веселіший…”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Твір-роздум. Стежками Григорія Сковороди