Історія українського народу в творчості І. Кочерги


Класик української літератури Іван Антонович Кочерга відомий як видатний творець історичної драми. Мудрий філософ, добрий мрійник і гуманіст, він вірив у людей, славив благородство їхніх душ, силу їхнього розуму і творчої енергії, із захопленням і подивом оспівував справді високі поривання їхніх сердець. Світлими почуттями любові до людини пройняті кращі твори І. Кочерги: “Алмазне жорно”, “Свіччине весілля”, “Ярослав Мудрий”, у яких відтворена героїчна й трагічна історія нашого народу. Першим твором, написаним на історичну тему, була комедія “Фея гіркого мигдалю” (1925), дія якої відбувалася на початку XІX століття. Ця комедія була оцінена критиками переважно негативно. Отже, перша спроба І. Кочерги створити “історичну драму з життя українського міста” закінчилася невдачею, проте до названої теми він повертатиметься ще не раз.

Робота над “Феєю гіркого мигдалю”, як і попередній досвід, переконала письменника, що без грунтовного вивчення наукової літератури і документальних джерел історично достовірний художній твір не написати. Одного вимислу, авторської фантазії і вигадки, якими б щедрими й буйними вони не були, тут замало. Тому кожен наступний твір І. Кочерги про минуле грунтувався на серйозній науково-дослідницькій роботі, уважному опрацюванні архівних матеріалів, докладних консультаціях спеціалістів. Такий


підхід дав позитивні наслідки вже в драмі “Алмазне жорно”, у якій відтворюється одна з найтрагічніших сторінок історії українського народу – кривава розправа польської шляхти над гайдами-ками, а точніше, так звані коднянські судові процеси. Гайдамацький рух, що тривав на Україні впродовж усього XVІІІ століття, набув особливої сили у 1768 році (Коліївщина). Це було справді загальнонародні повстання, яке стало реальною загрозою не тільки для панства Польщі й Росії, а й стривожило правителів Угорщини, Туреччини, Пруссії. Як і інші селянські повстання, Коліїівщина була потоплена в крові. Особливо жорстокі вироки виносив суддя Стемповський у місті Кодні, що на Житомирщині. Ознайомившись із “Кодненською книгою судових справ”, І. Кочерга і задумав написати “Алмазне жорно”, у якому глибоко трагічний кінець повстання подається через сприйняття, психологію і долі представників різних соціальних прошарків тогочасного суспільства. У п’єсі перед нами проходять гайдамаки і польська шляхта різних рангів, жертви і кати, активні борці і ті, хто намагається залишитися над боротьбою, хто у вирі могутніх історичних катаклізмів прагне відгородитися від бурь і тривог світу ефемерними мурами приватного життя. На жаль, майже всі благородні і чесні герої п’єси так чи інакше зазнають поразки, але “Алмазне жорно” сприймається як твір оптимістичний. Адже ідеали, за які боролися, які обстоювали ці герої, – з категорії вічних, неперехідних людських цінностей.

1930 року драматург знову повертається до історичного минулого нашої країни і пише драматичну поему “Свіччине весілля”. Це, власне, повернення до теми, осмислюваної драматургом ще в своєму першому творі “Песнь в бокале”. У “Свіччиному весіллі” тема конкретизувалася (це вже не німецьке середньовічне місто, а Київ), набула історичної достовірності, бо підгрунтям її стали такі документи, як грамоти литовських князів 1494 і 1506 років про заборону світла в Києві. Отож і потреба міфологізувати сюжет відпала сама собою. Зберігаючи високий романтичний пафос оповіді, І. Кочерга змальовує цілком реальне, не-вигадане, звичайне життя наших пращурів, з особливою увагою відтворює їхній побут, вірування, обряди тощо.

У цій поемі драматург звернувся до подій XV-XVІ століть, коли Київ перебував під владою литовських феодалів. Вивчаючи акти Литовсько-Руської держави, Кочерга знайшов грамоти князів про заборону світла в Києві. “Коли я випадково натрапив на мотив “заборони світла”, мотив, що й послужив темою для цієї драми, мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто міського життя і соціальної боротьби в стародавньому місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру”. Отже, в цій драматичній поемі письменник яскраво й майстерно змалював боротьбу київських ремісників проти литовських князів у кінці XV – на початку XVІ століття за світло й людські права. Справжнє художнє відкриття є завжди результатом нелегких шукань і наполегливої цілеспрямованої праці. І підтвердженням цього став наступний твір І. Кочерги, написаний на історичну тему, – “Ярослав Мудрий”. Твір вершинний, оригінальний за змістом і художньо досконалий, у якому яскравий самобутній талант розкрився на повну силу. У цій поемі драматург змальовує сувору й героїчну добу, коли наші пращури боролися за єдність Київської Русі, за її мирний розвиток і процвітання. Дія п’єси відбувається протягом 1030-1036-х років. Автор художньо переконливо показує труднощі, які доводилося долати Ярославу в боротьбі за зміцнення Руської держави.

За жанром “Ярослав Мудрий” – історична драматична поема романтичного плану. В її основу покладено факти й події, відомі з історичних документів. У цьому творі драматург звеличує священні почуття патріотизму руських людей, їхню боротьбу за зміцнення єдності Київської держави, готовність грудьми стати на захист рідної землі та здатність особисте підпорядковувати інтересам усього народу. Це “нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом і на користь вітчизні”.

Твори Івана Антоновича Кочерги вчать нас любити свою історію, свою славну минувшину, прищеплюють нам благородні почуття патріотизму, гуманізму, гордості за велич і геній народу – творця історії і невмирущої культури.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Історія українського народу в творчості І. Кочерги

Categories: Шкільні твори

Links