Ідейний підтекст роману-антиутопії Є. І. Замятіна “Ми”

“Сигналом про небезпеку, що загрожує людині, людству від гіпертрофованої влади машин і влади держави” назвав роман Замятіна Дж. Оруел. Дивно, але роман написаний у 1920 році, має рідкий дарунок передбачення. Замятін вже тоді звернув увагу на тенденції, що насторожують, у політиці молодої держави – на приголомшливу байдужість до долі окремої людини, на безглузду найчастіше жорстокість, на безжалісне руйнування багатовікової культури і заміну її жалюгідною пародією – так званою “пролетарською культурою”. Коли роман був написаний, про публікацію його в Росії і мови не йшло. Замятін читав його друзям, знайомим і знайомим друзів. Його слухали, затамувавши подих, потім влаштовували овації. У голодному, неопалюваному Петрограді (ішов 1920 рік, воєнний комунізм, багато чого вже пережито, але самі великі потрясіння і жертви ще були попереду) роман сприймався як одкровення, але навряд чи хто міг представити, наскільки збудуться його пророцтва. З 1929 року, після виходу в Празі скороченого варіанта “Ми” російською мовою, почалося цькування. Замятін очікував цього. В 1921 році він ще намагався боротися: у статті “Я боюся” він попереджав, що теперішня література в Росії загине. Але час ішов, і стало ясно, що владі і не потрібна теперішня література – вистачить і благонадійної імітації.

В 1931 році Замятін виїхав за кордон. Англія придбала

талановитого письменника та інженера. Росія, відповідно, втратила… До 1988 року – 68 років – жителі нашої країни не були в змозі прочитати геніальний роман свого співвітчизника, роман, що викликав бурю захватів по усьому світі. Ми читали його не як попередження – скоріше, як спогад. Занадто багато чого він вгадав у прийдешньому своєї країни. “Любов і голод правлять світом”. Після Великої Двохсотлітньої війни між містом і селом, що залишилися 0,2 % населення землі, громадяни Єдиної Держави, здавалося б, не знають цих проблем. Їду замінила нафтова їжа, а замість любові – право на сексуальні контакти по талонах. Єдина держава – типова тоталітарна держава у своєму ідеальному втіленні. Стеження – за всіма і постійне. Переслідування інакомислячих доведене до досконалості.

Та й інакомислячих начебто бути не повинно – дітей виховує держава, і головний постулат педагогіки – розумна жорстокість. Ніякого вільнодумства, ніяких непотрібних фантазій. А під кінець і зовсім – як профілактика – всім громадянам віддаляється частина мозку, відповідальна за фантазію. Навіть імен бідолахи не мають, лише “номера” – та й навіщо імена трудівникам-мурахам, кожний з яких знає свої обов’язки і більше нічим у принципі цікавитися не повинен. Ні думок, ні бажань – повне блаженство. От ще б навчитися зовнішність робити однаковою – щоб і отут виключити нерівність. Немає й інституту сім’ї. Навіщо мурасі сім’я? Його сім’я – мурашник. Сім’я відволіче від головного – роботи на благо Держави і Благодійника. Немає і будинку – будинок дарує самотність, а самотність провокує шкідливі думки. Навіщо чесному громадянинові ховатися від інших громадян? Досить кімнати із прозорими стінами. Але… Велика сила любов. Не та її заміна, приємна і корисна для фізіології, по разових талонах, але дика, неждана, некерована, з болем, тривогою – і невимовним щастям.

Д-503 зустрічає 1-330, і вся настільки ретельно побудована система дає тріщину. Валиться стерильний світ. Тому що є теорії – і є Живе Життя, яке можна обнести стіною, сховати, змусити забути, але воно однаково прорветься – биттям серця. У романі багато дріб’язків, до болю знайомих. Наприклад, опис виборів. Зрозуміло, вибирає народ, але кандидат незмінно один – Благодійник, і “історія Єдиної Держави не знає випадку, щоб у цей урочистий день хоча б один голос насмілився порушити врочистий унісон”. Недарма день виборів давно перейменований у День Єднання. А варто найтися опозиції – і вони відразу оголошуються хворими, тому що хто ж у здоровому розумі може бути проти Благодійника? Милі прогулянки по чотирьох у ряд, під Марш Єдиної Держави, із захопленим відбиванням такту, порядком змахують на колишні демонстрації – демонстрації відданості, лояльності, достатку своїм станом. Ну й, природно, “не затьмарені божевіллям думок особи”… А образ Благодійника – “такий же мудрий і любляче-жорстокий, як Ієгова древніх”. І ця всепоглинаюча народна любов до жорстокості свого тирана… Знайомо звучать плани, які пугають, “підкорити невідомі істоти, що живуть на інших планетах, – бути може, ще в дикому стані волі. Якщо вони не зрозуміють, що ми несемо їм математично-безпомилкове щастя, наш борг змусити їх бути щасливими”.

Головна філософська думка роману – що важливіше, Щастя або Воля? Благодійник, у дусі Великого Інквізитора з “Братів Карамазових”, міркує: “Про що люди – із самих пелюшок – молилися, мріяли, мучилися? Про те, щоб хто-небудь раз і назавжди сказав їм, що таке щастя – і потім прикував їх до цього щастя на ланцюг. Не головному героєві сперечатися – він занадто роздавлений і своїм коханням, і страхом, що його лише використають, та й не розуміє він нічого із того, що відбувається, лише корчиться від болю і страху його душа. Але чому ж розбігаються щасливі мешканці Єдиної Держави в усі сторони, і силою доводиться заганяти їх в Операційні, заради їх же блага. А дехто і диверсії влаштовує, і готовий на що завгодно, аби тільки не це бездумне існування. І не тільки заколотники, яким по обов’язку покладено бути героями. Залишає звичний світ. готова жити з дикунами, у зовсім невідповідній для неї обстановці ПРО-90 – заради порятунку майбутньої дитини.

Виявляється, і сама природа людини досить сильна. Як би не вихолощували її, вона візьме своє – або неконтрольованою любов’ю, або “недоречною” спрагою материнства. І ніякі гарантовані блага, нічия “батьківська” турбота не замінить звичайної волі. За роки, що пройшли після написання роману, багато чого відбулося й у світі, і у нас в країні. Ті, хто сприйняв роман як забавну фантазію, з гіркотою переконалися у своїй помилці. Із середини вісімдесятих у Росію стала повертатися її Велика Література – що ж, “краще пізно, чим ніколи”. Роман “Ми” як і раніше актуальний – завжди перебувають люди з невгамовним прагненням до “порядку”, “твердій руці”, зі спрагою постригти всіх під одну гребінку, яких дратує до болю будь-який прояв або індивідуальність.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ідейний підтекст роману-антиутопії Є. І. Замятіна “Ми”