“І замість мови пісня розляглась” (за лірикою Петрарки)

Благословенні всі мої канцони, Що їй на славу та й не без уміння Присвячував завжди я тільки їй! Так написав про власну творчість геній любовної лірики доби Відродження Франческо Петрарка. “Благословенні всі мої канцони…” Ці слова можна розцінити як похвалу самому собі, як спробу похизуватися, адже поетові не пристало вихваляти самого себе. Але канцони Петрарки благословенні силою високого неземного кохання, яке пережив поет. І прочитавши їх, навряд чи хтось захоче сперечатися: вірші Петрарки справді мають магічну силу, бо за словами та літерами стоїть сила почуття.

Читачі усього світу протягом століть із захватом сприймають поезію Петрарки. декламують її, присвячуючи своїм коханим, бачать у творах поета власне життя, власні почуття та власну історію. Але я подумав про інше: за цими прекрасними творами стоїть справжня трагедія усього життя талановитої та сильної людини. Можливо, він явив би світові філософські трактати, присвячені гуманізмові чи став би політичним діячем, адже талановиті люди, як відомо, талановиті и усьому… І пишучи ці твори соціальної чи філософської проблематики, можливо, Франческо Петрарка був би щасливою людиною. Але доля розпорядилась, як завжди, по-своєму: зустрівши в церкві незнайому дівчину Лауру, поет закохався і першого погляду та на все життя. Йому не судилось бути поруч з коханою, стати її чоловіком,

але її образ все життя був із ним поруч: у його текстах та думках.

Немало збігло літ літам на зміну Відтоді, як Амур вчинив мені Облогу вперше…

Отак, переосмисливши античні образи, поет намагається висловити масштаби почуття, яке оволоділо ним. Не просто “стріла Амура” вразила його, це було справжньою облогою, з якої неможливо вийти переможцем, обдуривши долю та власні почуття.

Свободо, золота моя, кохана, Як я тебе покинув без розмов, Угледів, схаменувшись, що любов Біда, тяжка невиліковна рана.

Мабуть, тому й цікаві нам поезії Петрарки, що у них почуття поета перебуває у розвитку, його охоплюють суперечливі настрої: любов видається йому даром небес, але у хвилини відчаю вона обертається на тяжку, невиліковну рану. Недаремно, мабуть, існує вираз “муки кохання”. І ми співчуваємо ліричному героєві, і розуміємо його як у хвилини піднесення, так і в хвилини відчаю та душевного спустошення.

Лаура, кохана Петрарки, померла у молодому віці. Так доля назавжди розлучила його з коханою, але її образ живе вічно у прекрасних поезіях, ставши образом-ідеалом, образом ідеальної жінки, у якому впізнають своїх обраниць закохані усього світу й усіх часів. Навіть по смерті Лаури поет зберігає їй вірність у своїх творах:

До іншої не поверне Амур Стопи мої, ну і, звичайно, руки Тій іншій не пошлють рядки свої.

Здавалося б, стільки створено поезій про кохання, що годі й намагатися сказати щось нове, але твори Петрарки, зображуючи вічні почуття, здаються оригінальними: бо кожна доля людини унікальна, так само, як унікальна людська душа, у якій народжується кохання. Сонети Петрарки (а саме в таку, здавалося, жорстку поетичну форму втілив поет свої переживання) ніколи не будуть забуті, благословенні на вічне життя у серцях закоханих нащадків:

Благословенні всі мої канцони, Що їй на славу та й не без уміння Присвячував завжди я тільки їй!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
“І замість мови пісня розляглась” (за лірикою Петрарки)