Добро і зло. Людина та її віра


15 травня 1891 р. у Києві на Воздвиженській вул., що на Подолі, в родині викладача Київської духовної академії Панаса Булгакова народився первісток, якого охрестили ім’ям діда по матері й покровителя Києва архистратига Михаїла. У родині Булгакових, у якій було семеро дітей, панувала атмосфера ласки й доброзичливості. Одним з найкращих дитячих спогадів письменника був “образ лампы с абажуром зеленого цвета. Это для меня очень важный образ. Возник он из детских впечатлений – образ моего отца, пишущего за столом”. Через багато років цей зелений вогник засяє на сторінках творів Булгакова, в яких описаний Київ і кияни. Декілька адрес у Києві змінили Булгакови – жили вони па Госпітальній вул., і у Кудявському провулку, на вулицях Волошській, Прозоровській, на Андріївському узвозі. Квартиру на Андріївському узвозі, 13, двір, що переходить у маленький сад, Михайло Булгаков любовно, до найдрібніших подробиць, змалював, описуючи життя родини Турбіних.

Навчався Михайло в прославленій 1-й Київській гімназії, що на бульварі Шевченка, яку він опише згодом у романі “Біла гвардія” так: “четырехьярусннй корабль, некогда выкинувший в открытое море десятки тисяч жизней”. Після закінчення гімназії 1909 р. Булгаков вступив на медичне відділення Київського університету, яке кінчив 1916 р. з. відзнакою. Коли почалася Перша світова війна, студенти-медики


постійно чергували у шпиталях, яких у Києві було декілька. Відразу ж після випускних іспитів Михайло Булгаков добровольцем Червоного Хреста виїхав до Південно-західного фронту, у Кам’янець-Подільський військовий шпиталь.

Повернувся Бултаков до Києва 1918 р. То був дуже непростий час у житті Києва. Разом з киянами і улюбленим містом Булгаков пережив десять змін влади. 1919 р. він був мобілізований як військовий лікар і разом з “білими” військами відступав на південь Росії.

До Києва Бултаков більше не повернувся, але серцем завжди залишався у рідному місті. Свідченням цього були твори митця. У ранньому оповіданні Михайла Бултакова “Я убив” лікар Яшвін, в образі якого легко вгадуються риси автора, мрійливо промовляє: какие звезды на Украине. Вот семь лет почти живу в Москве, а все-таки тянет меня на родину! Нет красивее города на свете, чем Киев”. У константинопольському “сні” п’єси “Біг” марить про Київ генерал Чарнота: Видал многие города, очаровагельные города, мировые! но, Киев – город, красота. Вот так Лавра лылает на горах, а Днепр, Днепр! Неописуемый воздух, неописуемый.

Одного і героїв знаменитого роману “Майстер і Маргарита”, Полтавського, автор зробив киянином, який не любив рідного міста, не здатен був відчувати його красу. “Его не радовали весенние разливы Днепра! Его не радовал тот потрясающий по красоте вид, что открывался от подножия памятника князю Владимиру. Его не веселили солнечные пятна, играюшие весной па кирпичных дорожках Владимирской горки”. Спокусившись московською квартирою свого племінника, забажав зректися Києва, і був жорстоко покараний за це – Азазело просто викинув його з квартири покійного Берліоза, наказавши тихо сидіти в Києві і навіть не мріяти ні про які квартири в Москві.

Спогади про благословенні дитинство і юність, роки: навчання, перше коханця стали основою першого роману Булгакова “Біла гвардія”, а згодом і п’єси “Дні Турбіних”. У них Київ старий, дореволюційний, Київ років громадянської війни, картини життя київської інтелігенції, високі поняття честі, обов’язку, шляхетності, вірності ідеалу, слову, друзям. Місто в романі – не тло подій, що відбуваються у творі, а живий персонаж: “Как мнотоярусно шумел, и жил город.

Прекрасний в морозе и тумане на горах, над Днепром.
Цедыми днями шел из бесчисленныхтруб дым к небу.
Курились дымкой, и скрипел сбитый гигантский снег.
И в пять, и в шесть, и семь етажей громоздились дома”.

Безперечно, що без Києва в серці Булгаков не зміг би написати свої прекрасні твори. Проте і Київ був би бідніший без булгаківської трепетної любові до міста, без місць, пов’язаних з письменником і з долею його героїв.

Добро й зло! Поняття вічні й нероздільні. І поки жива людина, вони будуть боротися один з одним. Добро буде “відкриватися” людині, висвітлюючи йому шлях до істини. Не завжди носіями добра й зла бувають різні люди, особливої трагічності досягає ця боротьба, коли вона відбувається в душі однієї людини. Роман М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита” присвячений боротьбі добра й зла. Автор в одній книзі описує події двадцятих років нашого століття й події біблійних часів. Дії, що відбуваються в різний час, об’єднані однією ідеєю – пошуками істини й боротьби за неї. Перенесемося в далекий Ершалаім, у палац прокуратора Іудеї Понтія Пілата. “У білому плащі із кривавою підбивкою” з’являється він перед людиною років двадцяти семи, у якого “руки зв’язані за спиною, під лівим оком синець, у куті рота – садно із запеченою кров’ю”. Людина цей – кликали його Іешуа – обвинувачується в підбурюванні до руйнування ершалаімського храму. Арештант хотів було виправдатися: “Добра людина! Повір мені!” Але його “навчили” дотримувати етикету: “Крисобій вийняв бич і! ударив арештованого по плечах! Зв’язаний миттєво звалився додолу, начебто йому підрубали ноги, захлинувся повітрям, фарба втекла з його особи.

Важко не погодитися з тим визначенням, яке дав собі прокуратор: “люте чудовисько”. Понтій Пілат живе за своїми законами: він знає, що мир розділений на пануючим і, що формула “раб підкоряється панові” непорушний, виходить, пан має право судити всіх і вся. І раптом з’являється людина, що думає інакше: “! звалиться храм старої віри й спорудиться новий храм істини”. Більше того, цей “бурлака” сміє пропонувати: “Мені прийшли в голову деякі нові думки, і я охоче поділився б ними з тобою, тим більше, що ти робиш враження дуже розумної людини”. Він не боїться заперечувати прокураторові й робить це настільки мистецьки, що часом приводить Пілата в замішання. В Іешуа своя життєва філософія: “! злих людей немає на світі, є люди нещасливі”. Арештант здався цікавий прокураторові. У його невинності прокуратор переконався відразу. Звичайно, мовлення його трохи крамольні, але зате “бурлака” має чудесну властивість знімати головний біль, що так мучить прокуратора. І в Понтія Пілата вже зложився план дії; він оголосить Іешуа божевільним і вистеле на острів у Середземнім морі, туди, де перебуває його резиденція. Але це виявилося неможливим. Іуда з Карафа представив такі відомості про “безумця”, що намісник кесаря не мав права не стратити його. Іешуа страчений. Чому ж мучиться прокуратор? Чому йому сниться сон, начебто він не послав на страту бродячого філософа й цілителя, начебто вони йдуть разом по місячній доріжці й мирно розмовляють, і він, “жорстокий прокуратор Іудеї, від радості плакав і сміявся в сні?” Могутність Понтія Пілата виявилося мнимим. Він боягуз, і совість мучить його.

Але як зв’язані ершалаімські глави з основним змістом роману? Велика кількість як явних, так і найтонших паралелей зв’язують зображення Ершалаіма двадцятих років першого століття й Москви двадцятих років двадцятого століття. Герої й часи, у них описані, начебто різні, а суть одна. Ворожнеча, недовіра до людей інакомислячим, заздрість царюють у світі, що оточує Майстра. Їх оголює Воланд. Воланд – це художньо переосмислений автором образ Сатани. Сатана і його помічники творять зло. Їх ціль – оголювати сутність явищ, висвічує, підсилювати, виставляти на загальний огляд негативні явища в людському суспільстві. Фокуси у Вар’єте, витівки з порожнім костюмом, що підписує паперу, таємниче перетворення грошей у долари й інше чортовиння – це оголення схованих пороків людини. Стає зрозумілим зміст фокусів у Вар’єте. Тут відбувається випробування москвичів на жадібність і милосердя. Наприкінці подання Воланд доходить висновку: “Ну що ж! вони – люди як люди. Люблять гроші, із чого б ті не були зроблені – із чи шкіри, із чи паперу, із бронзи або золота. Ну, легковажні! ну, що ж! і милосердя іноді стукається в їхні серця! Звичайні люди! загалом, нагадують колишніх! квартирне питання тільки зіпсував їх!”

Вічне прагнення людей до добра неподоланна. Пройшло двадцять століть, а уособлення добра й любові – Ісус Христос живий у душах людей. Майстер, головний герой роману, створює роман про Христю й Пілата. Христос для нього – це мисляча й страждаюча особистість, що затверджує достоїнство безкорисливого служіння людям, що несуть неминущі цінності в мир. Маргарита в романі є носителькою величезної, поетичної й натхненної любові, що автор назвав “вічної”. І чим більше непривабливим, “нудним, кривим” з’являється перед нами провулок, де ця любов виникає, тим більше незвичайним виявляється це почуття, що спалахнуло “блискавкою”. Маргарита бореться за Майстра. Відвідуючи Великий бал повні, Маргарита за допомогою Воланда повертає Майстра. Разом з ним під розкати грози, що очищає, вона переходить у вічність. Пішовши від нас, Майстер залишив нам свій роман як нагадування про те, що наші моральні проблеми вирішувати нам самим.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Добро і зло. Людина та її віра

Categories: Твори з української літератури

Links