Зв´язок жанрів героїчного епосу з художньою літературою
Героїчний ліро-епос починає проникати у писемну літературу вже 3 княжої доби, коли в літописах цитувалися народні Твори, і подавались відомості про народних співців. Першим твором, що постав на Межі фольклору та писемної літератури, є “Слово о полку Ігоревім”, у якому картини битви, поля бою подаються в дусі народної поетики, з виразною народною символікою, на персоніфікації сил природи.
З героїчним епосом перегукується поема І. Котляревського “Енеїда” (на початку подаються “патрети всіх багатирів”, а далі – картини військової
Окрему сторінку у використанні героїчного епосу відкрив Т. Шевченко, видавши 1840 р. “Кобзар”. Поет створює образи народних співців у творах “Перебендя”, Волоха в поемі “Гайдамаки”; стилізаціями під народні думи є його поеми “Невольник”, “Гамалія”, “Дума” (“У неділю вранці рано…”), власну авторську думу він включає у поему “Сліпий”, пісню про Палія використовує в поезії “Чернець”, про Кармелюка – в поезії “Варнак”.
Народні мотиви з´являються у творчості П. Куліша: він створює ряд дум – “Дума про татарина й орача”, “Дума – пересторога, вельми на потомні часи потрібна”, “Дума про найвищий дар”, “Дунайська дума”; сюжет відомої думи використовує у поемі “Маруся Богу-славка”; на основі народного епосу пише драматичні твори “Байда, князь Вишневецький”, “Цар Наливай”, “Петро Сагайдачний”, а також поему “Великі проводи”.
Історичні пісні і думи представлені у творах Ю. Федьковича – цикл “Думи і співанки” зі збірки “Поезії” (поеми “Довбуш”, “Лук´ян Кобилиця”, “Козак”, а також частини із поеми “Слава Ігоря”); Б. Грінченка – “Смерть отаманова”, “Лесь, преславний гайдамака”, поемі про українку-бранку “Галіма”; поезіях Я. Щоголіва зі збірки “Слобожанщина” (“Хортиця”, “В степу”, “Запорожець над конем”, “Запорозький марш”, “Золота бандура” та ін.). Стилізаціями під народні історичні пісні та думи є “Співи” С. Руданського “Олег – князь київський”, “Павло Полуботок”, “Павло Апостол”, “Мініх” таін.
З героїчним епосом перегукуються також збірка Лесі Українки “Думи і мрії”, зокрема цикл “Невільничі пісні”, та цикл “Невольницькі пісні” зі збірки “Відгуки”; з історичними піснями пов´язані твори збірки П. Карманського “Зачесть і волю”, В. Самійленка “Думи Буття”, В. Поліщука “Дума про Бармашиху”, книга М. Семенка “Степ”, та поема “Маруся Богуславка”, вірш М. Зерова “Ріг Вернигори”, поезії М. Бажана “Кров полонянок”, “Залізнякова ніч”, історична поема “Сліпці”, поеми О. Слісаренка “Байда”, твори А. Малишка “Про козака Данила”, “Кармалюк”, “Трипілля”, “Ярина” та ін. зі збірок поезій “Полонянка”, “Ярославна”, “Книга братів”. Переосмислення давніх образів і сюжетів подає П. Тичина у “Думі про трьох вітрів”; з героїчним епосом перегукується поема В. Сосюри “Червона зима”, написана, за його словами, під впливом пісень “Ой Морозе, Морозенку”, “їхав козак на війноньку”, “Ой на горі та женці жнуть”.
За межами України український ліро-епос використовували письменники-емігранти, зокрема, до жанру думи вдавалися Є. Маланюк (“Дума”, “Сага”), Т. Осьмачка у поемі “Поет”, “Думі про Зінька Сам-городського” (збірка “Сучасникам”), О. Ольжич (збірка “Рінь”),
О. Лятуринська в “Думі про скривавлену сорочку”, присвяченій пам´яті студентів, що в січні 1918 р. загинули в бою під Крутами. Цій же темі присвячені вірші П. Тичини “Пам´яті тридцяти”, Б.-І. Антонича “Крутянська пісня” та О. Стефановича “Крути”. О. Стефанович звертається також до билинної традиції у творі “Ілля Муромець на роздоріжжі” (збірка “Хрест”). Цей билинний сюжет використав В. Шевчук в оповіданні “Ілля Мурин”.
Мотиви героїчного епосу лягли в основу художньої прози, зокрема, повісті М. Гоголя ” Тарас Бульба “, роману Є. Гребінки “Чайковський”; новел О. Єфименка “Як Самійло Кішка втік з турецької неволі”, “Татарські напади”, В. Петрова (Домонтовича) “Приборканий гайдамака”, оповідання С. Воробкевича “Турецькі бранці”; драм
І. Карпенка-Карого “Лиха іскра поле спалить, сама щезне”, М. Старицького “Маруся Богуславка”, ” Богдан Хмельницький “, І. Нечуя-Левицького “Маруся Богуславка”, Б. Грінченка “Ясні зорі”, С. Васильченка “Кармелюк”, М. Стельмаха “На Івана Купала” (в основі якої “Дума про Морозенка”).
Народний ліро-епос є джерелом українських опер “Тарас Бульба” М. Лисенка (лібрето М. Старицького за М. Гоголем), “Облога Дубно” Ц – Сокальського, “Роксолана” Д. Січинського, “Фесько Андибер” В. Золотарьова (лібрето М. Рильського), “Дума Чорноморська” Б. Яновського та ін.
Серед великих прозових творів слід згадати романи М. Стариць-кого “Разбойник Кармелюк”, “Останні орли”, Г. Хоткевича “Дов-буш”, П. Загребельного “Роксолана”, І. Ле ” Україна “, Н. Рибака “Переяславська рада”, Р. Іваничука “Орда”, повість Ф. Бурлаки ” Остап Вересай”. П. Панч у першій книзі роману “Запорожці” розділи називає думами (Дума перша, Дума друга) і епіграфами до них подає уривки з народних дум; цитування народного епосу і образи народних кобзарів подає письменник у романі “Гомоніла Україна”.
З-поміж сучасних письменників, що звертаються до мотивів героїчного епосу, найпомітнішою є постать Ліни Костенко (романи у віршах ” Маруся Чурай ” та “Берестечко”, твір “Чадра Марусі Богу-славки” (зі збірки “Над берегами вічної ріки”), філософська антитеза до народного джерела “Дума про братів неазовських”); оригінально трансформують народні джерела Ірина Калинець (поема “Довбуш”), Ігор Калинець (збірка “Міф про козака Мамая” та ін.).
Інтертекстуально перегукуються з думами твори сучасної літератури, такі як М. Стельмаха “Дума про тебе”, І. Драча “Дума про вчителя” та ін.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)