Як партія комуністів керувала літературою

От і стихли наклеп і суперечки. Немов узятий у вічності відгул… А над труною встали мародери И несуть почесний… Ка-ра-Ул! Ал. Галич Відомо, що комуністична цензура довгі роки переслідувала все прогресивне в нашій країні

Такому варварству відносно культури в радянській країні немає аналогів в усьому світі. А. Галич один з тих представників нашої культури, які постраждали від дамоклова меча комуністичної системи. Я поставив епіграфом рядка з пісні-реквієму пам’яті Пастернаку, тому що сам Галич відзначав більшу схожість їх поетичного

світовідчування

Галич любив Пастернаку за те, що той не чурался побутових інтонацій. Галич уважав, що в поезії це найбільше цікаво. Пастернак, як відомо, після закордонної публікації “Доктора Живаго” був в опалі в так званих керівників культури країни Рад. Лише Нобелівська премія, мабуть, урятувала великого поета від долі, що осягла Мандельштама й багатьох інших талановитих людей, що безвісти сгинули в надрах “архіпелагу ГУЛАГ”.

Але й нобелівському лауреатові Центральний Комітет партії влаштував суспільний вакуум. Його перестали друкувати, виключили зі Сполучника письменників, навіть

у некролозі умолчали про те, що Пастернак лауреат міжнародної премії. Олександр Галич першим із творчої інтелігенції в повний голос заговорив про цю несправедливість на всю країну. Положення було складним, кінчалася так звана “хрущовська відлига”. Галич у ті роки входив в “обойму” популярних виконавців авторської пісні

Його голос звучав поруч із Окуджавой, Визбором, Висоцьким, Новелою Матвєєвій. Але по злободенності Галич все-таки перевершував своїх талановитих товаришів по жанрі. Отже, час “відлиги” закінчувалося. Треба було робити вибір, як жити далі – продовжувати говорити правду, підставляючи себе свідомо під удар цензурній машині ЦК, або… Так чи мало як можна влаштувати своє життя, Галич свій вибір зробив. В 1968 році в Новосибірськом академмістечку відбувся перший концерт самодіяльної пісні, і Галич стає одним із самих яскравих його учасників

Під час виконання пісні “Пам’яті Пастернаку” багатотисячний зал мовчачи встав’. Із цього моменту бард все частіше й частіше викликає роздратування в “компетентних органів”. Відразу ж після новосибірського концерту в місцевій вечірній газеті була опублікована вкрай негативна рецензія на концерт, у якій більша частина осуджень дісталася Галичеві

Але це його не зупиняє, він вступає разом з академіком Сахаровым у Комітет захисту прав людини. Його нові пісні в численних магнітофонних копіях розходяться по всій країні. Хвиля популярності бардовской пісні взагалі в ті роки зробила пісні Галича чи ледве не небезпечніше прози Солженицына, Шаламова й Войновича.

Тиск партійних цензорів наростав. Галича намагаються позбавити й тої мізерної пенсії по інвалідності, на яку він змушений був існувати в ті роки. Комуністи використовували проти Галича випробуваний прийом: жодна державна інстанція письменника не переслідувала. Його не засилали, як Сахарова, не саджали у в’язницю, як Марченко, не містили в психушку, як Плющачи…

И все-таки взимку 19 71-го Московська письменницька організація виключає його зі своїх членів. Серед висунутих проти нього обвинувачень було опублікування його пісень за кордоном і співробітництво в Комітеті прав людини академіка Сахарова, а також прагнення поширювати в Радянському Союзі свою точку зору на існуючі порядки. З Галичем розривають всі творчі договори, вертаються вже схвалені заявки на співробітництво. Незабаром його виключають і зі Сполучника кінематографістів і Літфонду. Навіть Пастернак, будучи виключеним зі СП, залишався все-таки членом Літфонду, і це членство давало йому право на життя й роботу в переделкинской дачі

Зрештою в 1974 році під тиском тих же самих “компетентних органів” поет змушений був назавжди покинути Батьківщину. Це зараз ми знаємо, що Галич виїхав назавжди. А сам він прагнув на Батьківщину: Коли я повернуся, Засвистять у лютому солов’ї – Той старий мотив – той давній, забутий, заспіваний

И я впаду, Уражений своею перемогою, И тикнуся головою, як у пристань, у коліна твої! Коли я повернуся. А коли я повернуся?! Про Батьківщину Галич писав: “Це земля, на якій я народився. Це мир, що я люблю найбільше на світі…

Це однаково те небо, той клаптик неба, що мій клаптик. І тому єдина моя мрія, надія, віра, щастя, задоволення в тім, що я увесь час буду вертатися на цю землю. А вуж мертвий-те я повернуся на неї напевно”.

Ці слова Галича виявилися пророчими. влада, Що Переслідувала поета, звалилася, а його пісні залишилися частиною життя росіян


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Як партія комуністів керувала літературою