Слова священні, слова часів колишніх, Коли вони ще знайомо нам звучали… А. А. Фет Поезія Панаса Опанасовича Фета ніжна й багатолика, сама Природа “говорить його вустами”. Мимоволі починаєш тріпотіти, вчитуючись у його рядки, причому в них немає особливій таємничості й штучності. За зовнішньою простотою й щоденністю відкриваються неповторність і природна краса, які становлять основну принадність його створінь – любов і гармонію. Злиття ліричного “я” із зовнішнім миром часом абсолютне
Автор розкривається в добутку, вливаючи
нам у Душу глибоке сприйняття навколишнього світу. На подвійному склі візерунки Накреслив мороз, Шумний день свої дозори И гостей відніс; Смолкнул яскравий говір пліткою, Нудний голос дня: Благодатней і приветней Всі навкруги мене. Природа, любов, поезія – ці поняття родинні, вони ви – Рансают сутність буття. Людина щаслива, якщо живе в гармо – И11 з навколишнім світом і самим собою. Цей стан передає своєї поезії А. А. Фет. Почуття умиротворення в природі ереливается в його душу й потім вертається прекрасними сти – И – Природа збагачує поета красою, силою й величчю, а він РИТ їй божественні звуки
своєї чарівної ліри. Вірші Фета музичні, вони співучі й ліричні изнача але, чи не тому багато хто з них стали прекрасними романсам Тільки зустріну посмішку твою Або погляд уловлю твій втішний, – . Не тобі пісня любові я співаю, А твоїй красі ненаглядної. Про співака по зарям говорять, Начебто троянду влюбленною треллю Вихваляти неумолчно він радий Над запашною її колискою. Любов і природа, вони те саме що один одному, і коли ці поняття зливаються в єдине ціле, народжується первозданна краса. Це прекрасно відчув Фет і передав у своїй Творчості Нехай говорять: “безідейна й аполітичному”, але поезія повинна бути величної, збагачувати душу людини прекрасними звуками, учити його жити в гармонії з миром, а цю “завдання” лірика Панаса Опанасовича виконує чудово. Хочеться знову й знову звертатися до його мелодійних віршів, наповнюватися ними, дивитися на навколишніх його добрими й мудрими очами художника, впускати в душу цю нехитру красу, кращати, богаче й чистіше духовно від високого спілкування з утворами майстра. Літній вечір тихий і ясний; Подивися, як дрімають верби; Захід неба блідо – червоний, И ріки блищать звої. Від вершин сковзаючи до вершин, Ветр повзе лесною височінню. Чуєш ржанье по долинах? Те табун несеться клуса. У віршах А. А. Фета дуже часто звучать звертання, заклики вийти в цей великий і прекрасний мир, побачити його красу й принадність, зачудуватися й зрадіти Божому утвору. Повно спати: тобі дві троянди Я приніс зі світанком дня
Крізь срібні сльози Яскравіше млість їхнього вогню. Весняних днів мінути грози, Повітря чисте, свіжої аркуші… І роняють тихо сльози Ароматні квіти. Поезія Фета активна, тому що кличе від млості й неробства 1Иаг нуть у це більше й світле життя, довідатися любов і красу” і негоди, відчути гармонію навколишні в принадності й різноманітті
