Картини рідної природи в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Ще вчачись у молодших класах, ми познайомилися з ліричними й мальовничими уривками роману, отобража-ющими пори року. Поетичний календар Пушкіна, напевно, назавжди залишиться в нашій пам’яті. От зима:

На стеклах легкі візерунки,

Дерева в зимовому сріблі…

А от і захват весни, пори любові:

Гнані весняними променями,

З околишніх гір уже снігу

Утекли мутними струмками

На потоплені луги.

Посмішкою ясною природа

Крізь сон зустрічає ранок року…

Коротке північне літо – “карикатура південних зим”

– переміняється самою улюбленою порою для А. С. Пушкіна:

Уж небо восени дихало,

Сонечко блищало,

Коротше ставав день,

Лісів таємничий покров

Із сумним шумом оголювалася…

Природа в романі зовсім не пасивна, вона є повноправним учасником подій, реагує на по-ступки героїв, на те, що з ними відбувається. У сні Тетяни сніжні замети, сумна імла, кипучий, темний і сивий потік попереджають неї про прийдешні небезпеки, неприємні зміни. Смерть Ленского так урочиста, що поет може неї передати тільки з по-міццю образів природи:

Так повільно по скаті гір,

На сонце іскрами блищачи,

Спадає

брила снігова.

На думку Пушкіна, Природа здатна виховати в людині найкращі щиросердечні якості, розвити чув-ства, навчити співпереживання й уважності до окружа-ющему миру. Любов’ю до природи автор перевіряє своїх героїв на духовність, а байдужість до її краси й непов-торимости пояснює витратами виховання, черствістю серця, щиросердечною утомою.

Так Онєгін, ставши власником маєтку, розуміє вско-ре, що “і в селі нудьга та ж”. Євгеній далекий від народ-ний життя, і природа німа для нього. Однак проходить час, і ми бачимо, як оживає його почуття по тому, що він поринає в “уединенье, тишу” сільського життя, віддаючи їй перевага перед містом і нудьгою празд-ничных витівок”. Ми бачимо, що природа відкриває перед Онєгіним нові цінності життя, хоча й не міняє його кардинально. Зовсім інша Тетяна, “російська душою”. Її характер з любов’ю до народних звичаїв і традицій, з її разви-тыми почуттями й богатым внутрішнім миром міг сформуватися лише на лоні рідної природи. Автор вірить, що, живучи серед первозданної краси, людина сам стано-вится краще, чистіше, душевніше. Зв’язок Тетяни із природою глибока й органічна. Не один раз щиросердечні стани й настрої своєї героїні Пушкін передає образами природи. У відповідь на сувору відмову Онєгіна

..мерхне милої Тани младость:

Так одягає бури тінь

Ледь, що народжується день…

Трагічним образом осіни супроводжується прощання дівчини з рідними місцями перед від’їздом:

Природа трепетна, бліда,

Як жертва, пишно прибрана…

У Москві з її суєтою, блиском, шумом, тіснотою Тетяна почуває себе ще більш чужий, чим удома, де її ніхто не розумів:

Їй задушливо тут… Вона мріє

Прагне до життя польовий,

У Село, до бідних селян,

У відокремлений куточок,

Де ллється світлий струмочок,

До своїх квітів…

Ліричні відступи автора також наповнені вос-розкраданням красами рідної землі. Пушкіна безперестану зізнається у своїй любові до природи, створює прекрасні по своїй простоті, але мальовничі пейзажі:

Інші мені потрібні картини:

Люблю піщаний косогір,

Перед хатинкою дві горобини,

Хвіртку, зламаний забір…

Він погоджується з нерозумінням Онєгіна:

Село, де нудьгував Євгеній,

Був чарівний куточок…

Село дорога поетові тому, що тут є подих природи, тут можна зосередитися, почути свій внут-ренний голос:

Я був породжений для життя мирної,

Для сільської тиші:

У глухомані звучніше голос лирный,

Живее творчі сни.

Таким чином, можна переконатися, що опис картин природи для Пушкіна було не самоціллю, а виразник-ным художнім засобом, що пояснює психоло-гический настрой героя, його розлад або гармонію з окру-жающим миром


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Картини рідної природи в романі А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”