Зося Норейко й Антон (по повісті “Піти й не повернутися”)
Василь Володимирович Биків – письменник-фронтовик. Він прийшов у літературу з військовою темою, розповідаючи про пережитому, побаченому, вистражданому. Герої його повістей – звичайні мирні люди, волею долі оказавшиеся утягненими у війну. Письменник розкриває психологію їхніх учинків, оголюючи глибини людської душі
Мені хочеться зупинитися на двох героях повести “Піти й не повернутися”: Зосе й Антоні. Зоська – “маленька людина на цій землі”, вона до війни тільки ще вчилася в технікумі, але головне, що вона засвоїла із
Він не раз побував у різних небезпечних переробках. Але тепер якось зламався. Він хоче вижити будь-яким шляхом, навіть зрадивши Зоську, що подобається йому. Антонові здається, що він легко переконає й змусить Зоську підкорятися йому, але відбувається дивна річ: “слабка недотепа” стає стійким борцем. Не вміючи протистояти силі, Зося залучає на свою сторону
Вона жалує, що повірила Антонові, що майже привела його на явку, тепер вона готова вмерти, але не зрадити тих, хто довірився їй. Сам Антон здивований упертим опором Зоєю. Голодна, побита, вона намагається вбити зрадника, а не врятуватися. Чудом залишившись у живих, Зося не мстить Антонові
Вона лише хоче справедливості. Виступає проти самосуду над ним, говорячи: “Добре, не треба. Він свій…” Доля спокушає Антона
Він добуває в бої гвинтівку. Знову вони вдвох із Зосей. Вона поранена, і він шматком своєї сорочки перев’язує її. Але один раз уставши на шлях зради, не можна повернути довіра друзів. Зося не вірить більше Антонові
Напівзамерзла, поранена, ледве живаючи, вона непохитно пручається Антонові. Вона не хоче вести його в будинок подруги, боячись видати гарних людей. “- Іди за Німан!
– тихо, але твердо сказала вона.- Потім я піду в Княжеводцы. – Ах, от як! – догадався Антон.- Не довіряєш, значить? – Не довіряю”. Антон увесь час, як на вагах, зважує свої добрі вчинки, хоче за них одержати “відпущення гріхів”.
Але Зося розуміє, що він боягуз, заради своєї вигоди продасть кожного. Антон підтверджує самі гірші припущення, він намагається добити поранену Зосю, щоб вона не видала його й щоб він знову був чистий, чесний і безгрішний у відношенні до Батьківщини. Але Зося залишилася жива, може бути, тому, що “вона повинна попередити своїх про цьому перевертыше. Інакше він повернеться в Липичанку, утреться в довіру й знову зрадить у зручний для нього момент”. Думаючи про Антона, Зося задає собі питання: “Але чому він такий?..
Любою, самий забитий бідняк з Богом забутого села знав, що не можна поступатися совістю, не можна йти проти своїх. Чому ж Голубин не засвоїв цього?” І читачі розуміють, що це ж питання хвилює В. Быкова. У чому причина зрадництва, на який воно виростає грунту, може бути, це вроджена риса?
Але письменник не дає відповіді на ці питання, занадто складні вони й неоднозначні. Заслугу В. Быкова як письменника я бачу в тім, що він у своїх добутках відбиває правду життя, який би безсторонньої вона не була. Його книги змушують читачів задуматися над серйозними проблемами, а може, навіть визначити свою цивільну позицію
(2 votes, average: 3.00 out of 5)