Скорочено ” Антон-Бідолаха” Григоровича

Вернувшись у свою избенку, Антон застає там гостю, жебрачку бабу Архаровну, що не стільки жебрає, скільки виглядає добро в мешканців села. Вечеряти Антонові доводиться однією тетерею із квасу й хліба, однак же він не нарікає й ще ухитряется зі своєї частки половину віддати дітям. Растабарывая з бабкою, Антон згадує про свого брата й сина Архаровны, яких взяли в солдати, – давно вуж від них ніяких звісток немає. Мовлення мужика звернені не стільки до гості, скільки до самого себе: у який вужі раз обмірковує він своє гірке життя… Заїдає його

століття лиходій-керуючий, прийшов час подушне платити, а грошей ні полушки; грозить Микита Федорыч здати Антона в солдати, а хто тоді дружину й недолітків прокормить? Не встиг Антон через стіл вийти, як його кличуть куправляющему.

Микита Федорыч, людина щільний і приосадкуватий, схожий на бульдога, грізно зустрічає недоимщика й, не слухаючи його жалібних виправдань, вимагає продати останню лошаденку, щоб розплатитися з паном. Як не плаче, як не вбивається дружина, доводиться Антонові їхати на ярмарок у місто й продавати годувальницю. На довершення напастей у дорозі зустрічає Антон мірошника, якого він давно уникає

(і мірошникові повинен він за мливо). Мірошник, зрозуміло, теж вимагає своє

На ярмарку й без того млявий і заляканий мужичок і зовсім розгубився. А отут ще цигани-лошадники й шахраї, що промишляють біля коней (вони роблять вигляд, що хочуть допомогти Антонові) зовсім заморочили селянинові голову. День проходить впустую – Антон так і не зважується продати пегашку, боячись продешевити

Нові “друзі” Антона ведуть його ночувати на постоялий двір, де й підпоюють разомлевшего від утоми й голоду мужика… Ранком же бідолаха виявляє пропажу коня. Хазяїн постоялого двору, що був у змові із грабіжниками, вимагає, щоб Антон розплатився за вечерю й горілку

Доводиться йому останній кожушок із себе віддати. “Знаючі люди” радять Антонові йти на пошуки коня в одну із прилеглих сіл, хоча й метикують, що без викупу він тільки ноги зрячи зіб’є. Зручно, що розташувалися на крамниці порадники, довго ще обговорюють нещастя, що приключилося з Антоном. Їх слухають знову прибулі постояльці, один із яких знаком з бідолахою. Він пояснює головну причину нещасть Антона

Його не злюбив керуючий, упевнений, що скарга панові на свавілля Микити Фе-Дорыча виходить від Антона. У той час як Антон бреде неведомо куди по непролазному бруді, Микита Федорыч балує себе сподіваємося, загодовує й без того товстого неповороткого сыночка й перебранивается із дружиною, Від цих приємних занять його відриває мірошник, разом з яким керуючий обробляє темні делишки. Мірошник скаржиться все на того ж Антона – не хоче розплачуватися за мливо. З мірошником Микита Федорыч поладив і зібрався було відновити чаювання, але отут на нього з новою силою напускає дружина, не без підстав що підозрює, що її благоверный приховує гроші, отримані від мірошника. Троє доби скитается Антон у пошуках украденої клячонки по вогких осінніх путівцях

У горі не зауважує він ні студеного дощу, ні утоми, ні голоду й холоду. Пошуки, як і слід було сподіватися, виявляються марними. Майже обеспамятевший вертається Антон раннім ранком у своє Село й першу справу направляється до Микити Федорычу. Караульщики його не пускають – керуючий ще почиває

Як недоумок біжить нещасний мужик додому й натрапляє на Архаровну. Йому пригадуються слухи, що ходили по селу, про її потаєне багатство, і Антон вирішує, що вона може виручити його. “Допоможи, коли хочеш урятувати душу християнську від гріха, – дай грошей!” – кричить він у повному розпачі. баба, Що Злякалася, веде його за собою в яр, у якому, за її словами, у неї в кубушці захована дещиця рублевиков.

Однак у яру Антона вистачають два дужих молодці. В одному з них він довідається свого брата Єрмолая. Іншою виявляється сином баби – і обоє вони випадні солдати, що тепер промишляють злодійством і розбоєм. Єрмолай розповідає, як вони вчора ограбували купця, і обіцяє допомогти братові. Потрібно тільки спочатку для зустрічі в шинок зайти

У шинку Антона очікує нове лихо, горше колишніх. У шинку Єрмолая і його напарника пізнають і затримують, а разом з ними як спільника в’яжуть і Антона. Тиждень через послу цих подій на вулиці юрбиться майже весь сільський люд. Кожному хочеться бачити, як повезуть розбійників в острог. Особливо цікавляться зеваки важкими березовими колодками, які будуть набивати злочинцям на ноги

У юрбі обговорюють доля Антона й звалюють на нього всі крадіжки, случившиеся в окрузі. “Звісно, окромя свого комусь провідати, у кого що є…” Нарешті з’являється процесія в складі Микити Федорыча, конвойних солдатів і арештантів

За Антоном, що йде останнім, тягнуться дружина й діти, що ревуть у весь голос. Коли підійшла черга набивати колодки Антонові, бідолаха, “, щосидів по цю пору з видом доконаного оніміння, повільно підняв голову, і сльози закапали в нього градом”. Єрмолай і син Архаровны на людях приндяться й пошучивают, але напоследок Антонов брат кричить односільчанам уже без примовок: “Не поминайте лихому! Прощайте, братики, прощайте, нас не забувайте!” Воза з арештантами наближаються до околиці, і, як би приховуючи їх від людських поглядів, пухнаті пластівці снігу починають покривати промерзлу землю, а холодний вітер приймається дути ще сильніше.

И як тільки Микита Федорыч проводжає виїжджаючим поглядом, задоволений, що таки обробив з “розбійниками”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено ” Антон-Бідолаха” Григоровича

Categories: Скорочені твори

Links