Зосима – центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Брати Карамазови
Це згадка вказує на близькість двох образів, що відбили прагнення Достоєвського відобразити фігуру сучасного подвижника і вчителя-християнина (раніше ця задача вирішувалася при створенні образу Тихона в “Бісах”). Навчання Макара Долгорукова і старця З. дуже близькі. Д. С. Мережковський у своїй роботі “Л. Толстой і Достоєвський”, розмірковуючи над змістом цих образів, писав: “” Добре все на світі, милий “, – говорить Макар Іванович. “Все добре”, – говорить і старець Зосима. Все добре, тому що все потрібно і в цій своїй
І Макар Іванович, і старець Зосима виконали саму таємничу з усіх заповідей Заратустри: не тільки терплять вони, а й люблять необхідне “. Критики давно помітили “Шв. з Тихона Задонського, якого Достоєвський ще в шістдесяті роки “із захопленням прийняв у своє серце”; старцем-пустельником, сином смоленського воєводи, Зосимою-Захаром Тобольським; зазначалося також зовнішню схожість зі старцем Амвросієм, якого Ф. М. Достоєвський відвідав у Оптиної пустелі разом з Вол. С. Соловйовим влітку 1878 року. А. Г. Достоєвський вказує на автобіографічні риси образу З.: ставлення
Створюючи “Житіє у Бозі преставився ієромонаха старця Зосими”, Достоєвський наслідував стилю релігійно-морального твори “Шв. Тихона “Скарб духовне від I світу збиране”. Вже перші рецензенти розцінили як великий успіх письменника стиль промов старця Зосима. Шоста книга, “Російський інок”, розкриває вчення старця Зосима, слід безпосередньо за сповіддю Івана Карамазова. Таким чином, письменник композиційно ставить старця З. в положення ідейного антипода брата Івана. Їх головна розбіжність – у ставленні до світу. З. виражає його розчулено-захоплено, Іван бунтує проти дійсності, заснованої на сльозах і крові дітей. Однак саме З. дано зрозуміти “богомученічество” Івана. Старець навчає про сходження душі до Бога: “Землю цілуй і невпинно, наситяться люби, шукай захоплення і несамовитості цього, вмочить землю сльозами радості твоєї і люби оці сльози твої”. У листі до М. А. Любимову від 11 червня 1879 Достоєвський називає повчання старця Зосима дсмертнимі бесідами з друзями “.
Літературознавці цю назву пов’язують з назвою книги Гоголя “Вибрані місця з листування з друзями”. При цьому наголошується також і нитку ідей, висловлених Гоголем (в часто протиставленні Росії Західній Європі), з висловлюваннями старця. За анального планом З. сам повинен був свої передсмертні повчання. Проте в процесі роботи Достоєвський відмовився від цієї ідеї, яка здалася малоймовірною: хворий старець пише свій заповіт, передсмертне його слово записав Альоша. Сучасна Достоєвському ліберальна критика не прийняла образ старця 3. Він був також відкинутий і Оптинського старцями.
К. М. Леонтьєв у статті “Про всесвітньої любові” (1880) дорікав Достоєвського в серйозному ухиленні від “церковного шляху”: “Братство по можливості і гуманність дійсно рекомендуються Св. писанням Нового завіту для загробного порятунку особистої душі, а в Св. Письмі ніде не сказано, що люди дійдуть за допомогою цієї гуманності до миру й благоденства. Христос нам цього не обіцяв… Це неправда… “У листах до В. В. Розанова Леонтьєв повторив свої закиди Достоєвському в незнанні справжнього чернецтва і” неправославною “зображенні ченців у романі” Брати Карамазови “. Вл. С. Соловйов у листі до К. М. Леонтьєву (середина 1880-х рр..) Написав, що Достоєвський розглядав релігію лише “в підзорну трубу” і “стати на дійсно релігійний грунт ніколи не вмів”. Можна припустити, що в останньому зауваженні філософа міститься ключ до розуміння “святого” героя: Достоєвський не прагнув до буквальною релігійної достовірності. Він був релігійним письменником.
Створюючи образ 3. як вчителя Альоші Карамазова (зауважимо, головного героя розповіді, як це заявлено на початку роману, який мав, на думку письменника, повторити шлях 3.), довіряючи старцю слова, які спростовують ідеї Великого інквізитора, письменник спирався передусім на моральні підвалини всередині самої людини, у пробудженні яких він бачив головне завдання релігії. Для цього він і вів своїх героїв від безвір’я до віри. А провідником був обраний 3. У цьому плані видається важливим спостереження К. В. Мочульського: “Скарбниця православ’я невичерпна; Зосима не охоплює своїм духовним поглядом всього її багатства: він бере з неї лише кілька перлин, але в руках його вони спалахують новим блиском”.
Схожі твори:
- Центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Брати Карамазовы” Смердяков слуга поміщика Федора Павловича Карамазова, його незаконнонароджений син від міський юродивой Лизавети Що Смердить (звідси відбувається й прізвище, що визначило в якімсь ступені головні моральні риси цього персонажа). Дослідники Творчості Достоєвського вважають, що Смердяков як персонаж “Братів Карамазових” з’явився тоді, коли Достоєвський звернувся до давніх записів, озаглавленим “Слівця”, у...
- Альоша Карамазов – герой роману Ф. М. Достоєвського “Брати Карамазови” Альоша Карамазов – герой роману Ф. М. Достоєвського “Брати Карамазови” (1878-1880), третій син Федора Павловича Карамазова, брат Івана Карамазова, Дмитра Карамазова і Смердякова. До моменту початку подій роману А. К. виповнилося двадцять років. Це був “ставний, червонощокий, зі світлим поглядом, пашить здоров’ям подр стік. Він був у той час навіть...
- Іван Карамазов – герой роману Ф. М. Достоєвського “Брати Карамазови” Один з трьох закононароджених синів поміщика Федора Павловича Карамазова. І. К. з’являється в чорнових записках Достоєвського під іменами “Іван Федорович”, “вчений”, “вбивця”. Останнє вказує на ідейну концепцію роману: справжній батьковбивця НЕ Смердяков, а богоборець І. К. (Цієї точки зору дотримувалися О. С. Долінін і К. В. Мочульський). Однак спочатку не...
- Персонажі роману Достоєвського “Брати Карамазови” Центральний персонаж роману Достоєвського “Брати Карамазови” (1878-1880), поміщик, батько Дмитра, Івана, Алеши Карамазових і незаконнонародженого сина Смердякова. Прізвище Карамазова має у своєму складі Корінь “кара”, що на тюрксько-татарських мовах означають “чорний” (на думку дослідників, Достоєвський познайомився з тюрксько-татарськими словами в Сибіру). У чернетках цей герой не має ще імені, що...
- Макар Долгорукий – центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Підліток” Макар Долгорукий – центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Підліток” (1875), юридичний батько Аркадія Долгорукого (Підлітка), колишній кріпак Вер-сшова. П’ятдесяти років одружився на вісімнадцятирічній дворової Софії Андрєєвої, “круглої сироті”, виконуючи обіцянку, дану її батькові, “виростити і взяти за себе”. Після того, як дружина зійшлася з Версилова, став мандрівником, але зв’язків...
- Грушенька – героїня роману Ф. М. Достоєвського “Брати Карамазови” Прототипом образу послужила знайома Достоєвських Агрипина Іванівна Меньшова (в заміжжі Тер), яку, як і героїню роману, обдурив кинув її наречений-поручик. Достоєвські брали участь у долі Меньшової. Г. Свєтлова, як і всі жінки у Достоєвського, не має своєї особистої історії, складаючи частину біографії та долі інших героїв. Г. поєднує у своїй...
- Степан Трохимович – центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Біси” Основним, хоча і не єдиним, реальним прототипом С. Т. Верховинського з’явився відомий російський ліберальний історик-західник, друг А. І. Герцена Тимофій Миколайович Грановський (1813-1855). Джерелом відомостей про історика, якого письменник не знав особисто, послужила рецензія М. М. Страхова на книгу О. В. Станкевича “Т. М. Грановський” (1869), опублікована в “Зорі”. 26...
- Шатов – центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Біси” З образом Івана Павловича Ш., двадцятисемилітнього конторського службовця, розкаявся нігіліста, асоційований І. І. Іванов, вбитий в листопаді 1869 року Нечаєвим і його групою з політичних мотивів і згідно з принципами “Катехізису революціонера”. Своєрідне художнє переломлення в образі Ш. отримали деякі факти біографії фурьеріста і петрашевця, потім “розкаявся нігіліста” М. Я....
- Князь Валківський – центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Принижені і ображені” (1861) Дворянин, “голяк – нащадок галузі старовинної”, красивий, що володіє ефектними манерами, обдарований гострим розумом, підприємливістю, віртуозною спритністю в плетінні інтриг, він – втілення зухвалого, щасливого, переможно зла в романі. Зла, що володіє сатанинської притягальною силою, – і від того вкрай небезпечного. Саме князь, на думку багатьох дослідників, головний герой роману....
- Центральний персонаж роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Порфирій Петрович приставши слідчих справ при одній з поліцейських частин Петербурга, ведучий справа про вбивство й пограбування старухи-процентщици Алени Іванівни і її сестри Лизавети. Ще за два місяці до цих подій Порфирій Петрович звернув увагу на анонімну газетну статтю “Про злочин”, у якій по ідейних міркуваннях виправдувалося вбивство людиною “вищого...
- Роман “Брати Карамазови” вершина містичного реалізму Достоєвського Роман “Брати Карамазови” задуманий письменником як твір, що мав би відкривати серію романів про життя Олексія Карамазова – чоловіка Божого, який втілюватиме в життя священні заповіти. Однак цей перший із серії творів про праведника-людино-любця так і залишився єдиним романом, у якому герой поки що не є активним діячем, а фігурує...
- Центральний персонаж роману М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита” Син короля-звіздаря, жорстокий прокуратор Іудеї вершник Понтій Пілат На прізвисько Золотий Спис з’являється на початку 2-й глави “у білому плащі із кривавою підбивкою, що шаркає кавалерійською ходою”, виходячи на авансцену сюжету, де буде незримо присутній до повного його закінчення, до останньої фрази епілогу. Це його присутність обумовлена основною сюжетною подією,...
- Вронський – центральний персонаж роману Л. М. Толстого “Анна Кареніна” До роману Толстого прізвище В. зустрічається в начерку А. С. Пушкіна “На розі маленькій площі”, що послужив авторові одним з джерел задуму твору. Обставини життя, зовнішність, характер героя і його сюжетна лінія можуть бути співвіднесені з традицією зображення героїв “світських повістей” 30-х років XIX століття. Олексій Кирилович В. був вихований...
- Центральний персонаж роману Л. Н. Толстого “Ганна Каренина” Прототипом цього образа став нащадок родовитого дворянського сімейства, чиновник і поміщик Василь Степанович Перфильев, стародавній друг Толстого. Письменник був причетний до його долі, мав ясне подання про його особистість, щиросердечний склад, про його “чесноти й гріхи” і “легких захопленнях”. Використав Толстой і листи дружини Перфильева, Параски Федорівни, і рукопис її...
- Центральний персонаж роману Толстого “Ганна Каренина” Прототипами для створення образа Каренина Толстому служили його гарний знайомий “розважливий” С. М. Сухотин, що пережив подібну сімейну драму, і свояк письменника А. М. Кузминский. Прийнято вважати, що прізвище персонажа “мовець” і походить від грецького слова “каренон” (голова), що підкреслює одну з основних рис характеру – безстрасність, перевага волі й...
- Центральний персонаж роману “Хитромудрий ідальго Дон Кихот Ламанчский” Спокушений обіцянкою Дон Кихота одержати в подарунок один із завойованих островів і стати губернатором, бідний селянин Санчо Панса залишає дружину й дітей і як зброєносець відправляється з Дон Кихотом на пошуки пригод. Разом зі своїм хозяи ном Санчо Панса переживає безліч подій і стає свідком його подвигів. З одного боку,...
- Ієшуа Га-Ноцрі центральний персонаж роману М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита” Образ Ісуса Христа виникає на перших сторінках роману в розмові двох співрозмовників на Патріарших ставках, один з яких, молодий поет Іван Бездомний, склав антирелігійну поему, але з поставленим завданням не впорався. Ісус у нього вийшло цілком живий, а треба було довести, що його не існувало зовсім, “що всі розповіді про...
- Героїня роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Героїня роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”, дочка від першого шлюбу спившегося, що втратив місце чиновника, замучена докорами збожеволілої від убогості й сухоти мачухи, змушена піти на панель, щоб містити пияка батька і його сім’ю. “Це було “…” худеньке й бліде личко, досить неправильне, якесь востренькое, з востреньким маленьким...
- Пімен – центральний персонаж трагедії О. С. Пушкіна “Борис Годунов” Пімен – центральний персонаж трагедії О. С. Пушкіна “Борис Годунов” (1825), монах-літописець Чудова монастиря, “старець лагідний і смиренний”, під керівництвом якого складається молодий чернець Григорій Отреп’єв, майбутній Самозванець. Матеріал для цього образу (як і для інших) Пушкін почерпнув з “Історії…” М. М. Карамзіна, а також з епістолярної та житійної літератури...
- Центральний персонаж драми Островського “Гроза” Кабаниха належить до тих владним і сильним натурам, які усвідомлюють себе охоронницями “порядку”, споконвічних норм і правил життя: Кукушкина (“Дохідне місце”), Уланбекова (“Вихованка”), Мурзавецкая (“Вовки й вівці”), Мавра Тарасівна (“Правда – добре, а щастя краще”). Сама собі господарка (“багата купчиха, вдо – 181 ва”), Марфа Ігнатіївна Кабанова керує будинком, опираючись...