Повістю “Маруся” Г. Квітка-Основ’яненко хотів переконати упередженого читача, що можливості української мови не вичерпуються бурлеском, що нею можна передати відтінки почуттів, розчулити читача та змусити його співпереживати героям. Але завдяки своєму талановитому перу та добрій обізнаності з народним життям письменник виконав ще одне завдання: майстерно змалював селянський побут, українські обряди та звичаї, втілив у повісті світоглядні уявлення та психологію українського селянина. Цілком відповідно до народних уявлень про
ідеальну сімейну пару зображені Наум та Настя, батьки Марусі – головної героїні повісті. Добрий, працьовитий Наум – не п’яниця, не брехун, богобоязливий. Настя у всьому покірна чоловікові, догідлива, невтомна. Дочка їхня Маруся – і красуня, і розумниця, і роботяща, і слухняна, і скромна. Відтворюючи побут цієї бездоганної родини, автор докладно змальовує їхні клопоти по господарству, що зумовлені потребами добропорядної селянської сім’ї. Він детально описує їхній одяг (юпка, запаска, плахта, свитка, жупан, крайка) та страви, окремо зупиняючись на обрядових, що мали бути на святковому столі. Так, у великодньому
кошику Марусі бачимо паску, печеного баранця, порося, крашанки, ковбасу, сало, сіль. До обіднього столу, крім цього, подають борщ, яловичину, юшку із хляками, баранину та молочну кашу. Крім Великодня, Квітка-Основ’яненко в повісті описав також родинні свята (сватання, весілля) та поховальний обряд. У сценах сватання відтворені ритуальні словесні формули, традиційні символічні форми згоди чи відмови молодої (колупання печі або гарбуз). Письменник не обминає увагою українське весілля, детально описуючи одруження Марусиної подруги. Бачимо тут і звичай запрошувати дружок та бояр, і “цятання горішками”, і пришивання та викуп “квітки”, і жартівливі переспіви, і ритуальні дії щодо молодої пари. Спосіб життя селян визначав їх поведінку. У селі всі близько знають один одного, тому те, “що скажуть люди”, не байдуже героям. Вони поводяться, як передбачає традиція, “як слід поводитись”. Ці життєві устої формувалися сторіччями, і нікому з героїв навіть на думку не спадає порушувати їх. Тому, приймаючи залицяння Василя, Маруся не порушує народних уявлень про те, як повинна тримати себе “дівка на виданні”. Так само живуть і батьки Марусі. Навіть коли їх приголомшила смерть доньки, вони з акуратністю та обов’язковістю виконали всі найдрібніші ритуальні моменти похорону (з чіплянням квіточок до очіпків свашок, пришиванням шовкових квітів на шапки бояр, найманням голосільниць і таким іншим). Здавалось би, у такому горі зайвими є подібні клопотання. Проте традиція вища за окремих людей, вона втілює в собі практичний народний глузд: Марусю повинні згадати добрим словом не лише за те, як вона жила, але і за те, як провели її рідні в останню путь. Доля завдала тяжкого удару старим батькам, але Наум з Настею, знемагаючи від болю й сліз, незмінно дякують Господу за доброту та велику милість, що забрав до себе їхню донечку в янголи небесні. Воля Божа для селян незбагненна, але віра в доцільність всього, що відбувається, була для них єдиною можливістю не опустити руки, а продовжувати жити і працювати. Цей практичний підхід випливав зі способу життя селянства, змістом якого було працювати, працювати і знову працювати. Втративши Марусю, Наум та Настя, будучи людьми заможними та не маючи спадкоємця, могли би проживати потихеньку надбане добро. Проте така риса не притаманна українському селянину, який зріднився із землею, зі своїм господарством – і втрачає сенс життя, коли перестає працювати. Тому Наум з Настею і далі невсипущо працюють, роздаючи результати своїх трудів на церкву та на старців божих… Змальовуючи в повісті “Маруся” життя та побут українського селянства, Григорій Квітка-Основ’яненко виявив справжнє знання народної психології та культури, усього, що наповнювало селянські будні та урізноманітнювало й прикрашало їхні свята.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)