Зображення “вульгарності вульгарної людини” в оповіданнях А. П. Чехова

Чехов уважав вульгарність украй опасним соціальним явищем. І особливо хвилювала письменника доля интеллигенции. Чехів уважав трагедією, що люди, покликані звістки за собою народ, преобертаються в обивателів, деградують під впливом середовища. Подібна трагедія зображена в расрозповіді “Ионич” (1898). Сюжет його простий: молодий, розумна людина попадає в рєрий, провінційний містечко С. Много працює, живе пустельником, презирает обивателя, з яким не про що говорити.

Інтереси жителів міста нічтожни: вино, карти, нажива, плітки. Проходить

час, Дмитро Старців опускається й стає таким же. Здавалося б, у цій історії немає нічого особливого, ми просто звикли до того, що час міняє людей. Але звичайна історія перістане в трагедію під пером Чехова. Якщо людині дано більше, ніж іншим, а він сам себе перетворив у незначного обивателя, то це духовна смерть.

Пошлость – це є, пити, збирати гроші, невідомо навіщо, бути “живим трупом”. Накопичення руйнує особистість, есчи немає внутрішньої протиотрути, якщо немає великої життєвої сили, високої мети. Старців недовго пручався.

Любовь його до Туркиной і була несправжньою: уже тоді він у розумі підраховував

гроші, які одержить, якщо жениться на ній Мужики й лікарня перестають интересовать Старцева – він розгубив всі свої ідеали, вульгарність захлиснула його. Герій ненавидить і нехтує життя окружающих його обивателів, але це не мешает йому в остаточному підсумку й самому розумножить їхнє число. Вся історія перетворення молодого доктора Дмитра Старцева в товстіющего користолюбця, якого всі кличуть тіперь тільки Ионичем, страшна тим, що в житті з багатьма відбувається ця метаморфоза. Замолоду багато хто прагнуть приносити користь суспільству, але постіпінно людина виявляє стремление до ситості, благополуччю, почестям і “теплим” місцям.

Усі прикриваються пишними фразами про борг, честі, полязе, але усередині кожного живе “Ионич”. Чехов попереджає: “Не піддавайтеся згубному впливу середовища, не претаквайте своїх ідеалів, бережіть у собі человека”. Тема вульгарності й користі звучить і в оповіданні “Агрус”. Тут символом виродливого життя, підпорядкованої узякий, безглуздої мети, стає пристрасть героя придбати маєток, де б ріс свій агрус. Все життя він збирав, у всім собі відмовляв, його существование можна назвати принизливим і жалкім.

Він тремтів через кожну копійку, але от, нарешті, мрія його здійснилась – він їв свої, у його садибі зібранийние ягоди, він був щасливий. Але хіба це щастя? Хіба для цього живе людина? Постарів, розжиріло, обрюзг – абсолютно тваринне життя, позбавлена смисла.

Чехів протестує проти такий жизні. Просто бути ситим і задоволеним – занадто мало для людини Л. Н. Толстой високо оцінив оповідання “Учитель словесності”. Учитель Нікітін живе в невеликому місті, працює в гімназії. Він утворений, розумний, начебто б щасливий, одружений на улюбленої женщине.

Здавалося б, у його житті все добре. Але вульгарність міста, вульгарність безликої жінки з її горщиками, вульгарність кілліг у гімназії душать Нікітіна. Учитель географії Іполит Ипполитич ограничен, говорить тільки те, що всім давно відомо, що “Волга впадає в Каспійское море”, а “коня їдять овес”.

Він тупий, нудний, як і багато вчителів. Дружина Нікітіна, Манюся, розвела кувшини й горшочки зі сметаною, оточила його вульгарністю з усіх боків у своєму маленькому затишному мирке, у якому так спокійно й солодко живеться Нікітіну Робота в гімназії йому теж здається однообразной і стомлюючої. Нікітін, боячись збожеволіти, вирішує бігти із цего міста, від дружини, від вульгарності, але можале впевнено сказати, що все це тільки порив, хвилинний спалах.

Він залишиться й поступово звикне з таким существованием. Чехів викликує: “Немає ничего страшнее, оскорбительнее, тоскливее вульгарності”. Адже є інший світ! Мир, де люди творять, страждають, помиляються, создают, складають, мучаються, і вони живуть на повну силу, а не животіють.

Тільки там є життя, де є велика мета, де в роботі знаходять задоволення, де людин живе не для себе, а для людей. Чехів мріяв бачити навколо себе таке життя, і хочеться, щоб кожний почув його слова: “Якби кожна людина сделал на землі все, що міг, як прекрасна була б наша земля! “


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Зображення “вульгарності вульгарної людини” в оповіданнях А. П. Чехова