Осуд вульгарності паразитичного життя в оповіданнях Чехова

Для Чехова вульгарність – це самозакоханість, байдужість до інших людей, нікчемність духовних інтересів, самовдоволення, брехня. Часто вульгарність виступає за зовнішньою інтелігентністю людини. Чехов був самим непримиренним ворогом вульгарності і розкривав її різні прояви. Письменник бачив, що навіть усередині однієї сім’ї вульгарність тупих і обмежених людей душить людей чуйних і талановитих. Чехов намагається зовні нічим не висловити свого ставлення до зображуваних людям; він наче б абсолютно об’єктивно і безпристрасно, окремими

штрихами, малює картини життя. Але як виразні ці штрихи!

Ось у церкви стоїть крамар Андрій Андрійович, “верхнезапрудскій інтелігент і старожил” (розповідь “Панахида”, 1886). “Його голене, жирне і горбисте від колись колишніх прищів особа цього разу висловлює два протилежних почуття: смиренність перед несповідимими долями і тупе, безмежне зарозумілість перед повз проходять Чуйко і строкатими хустками “. Ми жваво уявляємо собі цього вульгарного, обмеженої людини, до якого слово “інтелігент” підходить тільки в іронічному сенсі. Андрій Андрійович просить священика помолитися “за

упокій раби божої блудниці Марії”. На запитання священика, чому він так грубо відгукується про померлої дочки, крамар пояснює, що вона, “вибачте, актерка була”. Ми не знаємо, чому померла Маша, про яку диякон з повагою говорить, що вона була відомою артисткою. В оповіданні згадується тільки, що за три роки до смерті вона приїжджала до батька, все не могла надивитися на рідні місця і плакала, кажучи: “Боже, як хороша моя батьківщина! “Але цієї згубленою картинки досить, щоб зрозуміти, що чуйною і талановитої Маші не було місця в житті, де процвітають тупі і вульгарні крамарі.

Порожнеча і вульгарність паразитичного життя стають особливо наочними поруч з справжнім людським горем. У доктора Кирилова, вже немолодого чоловіка, помер єдиний син (оповідання “Вороги”, 1887). Доктор і його дружина в нерозумінні. У цей час до лікаря є пан Абогін з вимогою “врятувати” його хвору дружину. Доктор змушений погодитися. Але виявилося, що Абогіна обдурила дружина: прикинувшись хворий, вона послала чоловіка за доктором, а сама в цей час бігла з коханцем. Кирилов обурений: “У мене померла дитина, дружина в тузі, одна на весь будинок… сам я ледве стою на ногах, три ночі не спав… і що ж? Мене примушують грати в якійсь вульгарної комедії, грати роль бутафорської речі! Не… не розумію! “На перший погляд здається, що доктор не правий: адже у Абогіна теж горі. І сам автор каже, що доктор сказав багато несправедливого Абогіну. Але якщо уважніше прочитати, як описується горе подружжя Кирилова і “горе” Абогіна, то стає очевидним, наскільки правий був лікар, якого Абогін дорікає в невелікодушном ставленні до його нещастя. “Нещасливий, – презирливо посміхнувся доктор. – Не чіпайте цього слова, воно вас не стосується. Шалапути, які не знаходять грошей під вексель, теж називають себе нещасними. Каплун, якого тисне зайвий жир, теж нещасливий. Нікчемні люди “

Прагнучи ближче познайомитися з народним життям, відчути її тяготи і страждання, письменник Влітку 1890 року зробив поїздку на острів Сахалін, який представляв у той час суцільну каторжну в’язницю. Шлях від Москви до Сахаліну зайняв у Чехова 2,5 місяця. Письменника вразили нескінченні простори Сибіру, її могутня краса, багатство природи і бідність населення. “Якби не холод, віднімає у Сибіру літо, і якби не чиновники, розбещують селян і засланців, то Сибір була б найбагатшою і найщасливішою землею “, – писав він сестрі з дороги. Чехов вірив, що велике щастя прийде до Сибіру. “Я стояв год і думав: яка повна, розумна і смілива життя освітить з часом ці береги!” – Писав він у подорожніх нарисах “З Сибіру” про річці Єнісей.

Чехов відвідав усі населені пункти Сахаліну, переписав близько 10 тисяч каторжників і поселенців, заносячи в анкети такі відомості, як час прибуття на острів, місце поселення, сімейний стан, заняття, стан здоров’я. Більше трьох місяців провів письменник на Сахаліні, працюючи щодня з 5 години ранку до пізнього вечора. Зібрані ним відомості становили велику цінність, оскільки подібної роботи ніхто ніколи не проводив. “Знаю я тепер дуже багато, почуття ж привіз я з собою недобре… Сахалін представляється мені цілим пеклом”, – писав Чехов після повернення до Москви; Підсумком поїздки письменника була книга “Острів Сахалін”, над якою він працював протягом чотирьох років. Книга стала суворим обвинувальним документом проти самодержавно-поліцейського ладу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Осуд вульгарності паразитичного життя в оповіданнях Чехова