Зображення трагічної долі жінки-матері в поемі “Наймичка”
…І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї матері святої.
Т. Шевченко
Людині дуже важко жити у світі без матері, без її любові та чутливого серця, яке зрозуміє всі болі і турботи своєї дитини. Образ матері – доброї, щедрої на любов і ласку – постає перед нами із творів Тараса Шевченка. Втративши маму дев’ятилітнім хлопчиком, великий Кобзар усе життя тужив за найдорожчою людиною. Тому і говорить митець про неї з таким обожнюванням:
Слово мамо.
Великеє, найкращеє слово!
Серед усіх людських законів є
Не лай мене; молитимусь,
Із самого неба,
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе.
Весь вік “каралася” Ганна в “чужій хаті” і ніхто ніколи не бачив, як вона “щовечір, небога, свою долю проклинає, тяжко-важко плаче…” Дивовижну силу пробуджує в ній материнська любов. Адже Ганна змогла перенести стільки горя – жила бідною наймичкою в господі свого сина, любила його мовчки і до кінця днів розплачувалася за гірку помилку молодості, навіть помирати їй довелося не у своїй хаті.
У стражданнях, що їх зносить мати-наймичка, щоб бути біля свого сина й оберегти синову долю, розкривається сила материнської любові, святість материнства, глибина душі героїні поеми.
У творах Тараса Шевченка доля жіноцтва нещаслива і майже завжди трагічна. Але в той же час поет ставить звичайну жінку вище від усіх та усього, схиляється перед її вічними муками і терпінням, підносить образ матері до рівня національних святинь.