Зображення “маленької людини” у повісті А. С. Пушкіна “Станційний доглядач”

Спокою ні вдень, ні вночі. А. Пушкін. Станційний доглядач А. С. Пушкін одним з перших серед майстрів російської класичної літератури звернув увагу на долю “маленької людини”. З повісті “Станційний доглядач” ми довідаємося про нелегке життя її головного героя Самсона Вырина, залежного з обов’язку служби від розташування й настрою багатьох проїжджаючих через його станцію людей. “Що таке станційний доглядач? Сущий мученик чотирнадцятого класу, обгороджений своїм чином токмо від побоїв, і те не завжди…

” Це людина, на

якому кожний проїжджаючий вважає своїм обов’язком зігнати гнів і роздратування від неприємностей, случившихся в дорозі. І в той же час, за свідченням автора, “ці настільки оклеветанные доглядачі взагалі суть люди мирні, від природи послужливі, схильні до гуртожитку, скромні в домаганнях на почесті й не занадто грошолюбні”. Такий і Самсон Вырин. Довгі роки служби розвили в ньому терпіння й спостережливість, а неприємності й страждання не змогли витиснути з його серця доброту й довіру клюдям.

Дружина в нього вмерла, і всю свою любов Самсон віддавав підростаючій красуні дочки, з нею же зв’язував

і своє щастя. На Дуне не тільки “будинок тримався”, але вона вміла й заспокоїти сердитих і дратівливих постояльців. З волі долі трапляється так, що проїжджаючий через станцію гусар Мінський закохується в дівчину й обманом відвозить її з батьківського будинку. Від горя й свідомості власної безпорадності Вырин важко занедужує, а видужавши, вирішує пішки відправитися за своєю дочкою в Петербург. Розшукавши викрадача Дуни, батько просить неї повернути, але Мінський намагається переконати старого, що він дівчину не скривдить і зробить її щасливої, і, давши грошей, выпроваживает Вырина на вулицю

Маючи всі підстави не вірити Мінському, доглядач почав ще одну невдалу спробу побачити Дуню, після чого “подумав, махнув рукою й зважився відступитися”. Так він повернувся додому, до служби. Самсон Вырин – самотній “маленька людина”, за нього комусь заступитися, ніхто не хоче допомогти його горю. Гіркий життєвий досвід говорить йому про жалюгідне Майбутнє Дуни: “Багато їх у Петербурзі, молоденьких дурок, сьогодні в атласі й оксамиті, а завтра подивишся, метуть вулицю разом з голотою кабацкою”.

Втративши дочку, доглядач втратив і зміст свого життя. Хто ж винуватий у його смерті? Звичайно, суспільство, система, при якій людина залишається самотнім серед інших людей, відчуваючи на собі весь гніт їхньої байдужості й свою беззахисність перед ними. Безсумнівно, винуватий Мінський, що вирішив, що від батьківських почуттів можна просто відкупитися

Не можна знімати відповідальності за смерть батька й з Дуни, тому що доля її насправді зложилася щасливо, дівчина вийшла ‘заміж по любові за забезпечену людину, народила дітей – що ж заважало їй якщо не приїхати, так хоча б послати батькові звісточку про себе? Сам Пушкін жалує свого героя, йому ж і присвячує цю повість, бажаючи тим самим показати, що будь-яка людина, незважаючи на його суспільне становище, має право на чуйність і жаль із боку навколишніх


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Зображення “маленької людини” у повісті А. С. Пушкіна “Станційний доглядач”