Зображення “маленької людини” у повісті А. С. Пушкіна “Станційний доглядач”
Спокою ні вдень, ні вночі. А. Пушкін. Станційний доглядач А. С. Пушкін одним з перших серед майстрів російської класичної літератури звернув увагу на долю “маленької людини”. З повісті “Станційний доглядач” ми довідаємося про нелегке життя її головного героя Самсона Вырина, залежного з обов’язку служби від розташування й настрою багатьох проїжджаючих через його станцію людей. “Що таке станційний доглядач? Сущий мученик чотирнадцятого класу, обгороджений своїм чином токмо від побоїв, і те не завжди…
” Це людина, на
Дружина в нього вмерла, і всю свою любов Самсон віддавав підростаючій красуні дочки, з нею же зв’язував
Маючи всі підстави не вірити Мінському, доглядач почав ще одну невдалу спробу побачити Дуню, після чого “подумав, махнув рукою й зважився відступитися”. Так він повернувся додому, до служби. Самсон Вырин – самотній “маленька людина”, за нього комусь заступитися, ніхто не хоче допомогти його горю. Гіркий життєвий досвід говорить йому про жалюгідне Майбутнє Дуни: “Багато їх у Петербурзі, молоденьких дурок, сьогодні в атласі й оксамиті, а завтра подивишся, метуть вулицю разом з голотою кабацкою”.
Втративши дочку, доглядач втратив і зміст свого життя. Хто ж винуватий у його смерті? Звичайно, суспільство, система, при якій людина залишається самотнім серед інших людей, відчуваючи на собі весь гніт їхньої байдужості й свою беззахисність перед ними. Безсумнівно, винуватий Мінський, що вирішив, що від батьківських почуттів можна просто відкупитися
Не можна знімати відповідальності за смерть батька й з Дуни, тому що доля її насправді зложилася щасливо, дівчина вийшла ‘заміж по любові за забезпечену людину, народила дітей – що ж заважало їй якщо не приїхати, так хоча б послати батькові звісточку про себе? Сам Пушкін жалує свого героя, йому ж і присвячує цю повість, бажаючи тим самим показати, що будь-яка людина, незважаючи на його суспільне становище, має право на чуйність і жаль із боку навколишніх