ЗНО – Народні думи – Народний епос
“Думи – безсмертні пам’ятки, створені генієм самого народу” (І. Франко).
Думи – великі пісенно-розповідні твори переважно героїчного змісту про важливі історичні події (найчастіше про боротьбу українського народу проти іноземних загарбників). Близькі до історичних пісень і билин за тематикою, але пісня виконується співом, дума і билина – речитативом (проказуванням) під супровід кобзи, бандури чи ліри. Дума, на відміну від пісні, має нерівноскладові рядки, переважно дієслівне римування; більша за обсягом.
Думи з’явилися
Тематика народних дум:
– страждання невільників у турецькій неволі (“Невольницький плач”);
– втеча невольників у рідний край. (“Маруся Богуславка”,
– прославляння воїнів-козаків – вірних захисників рідного краю, борцівпроти турецько-татарськихзагарбників(“ДумапрокозакаГолоту”, ДумапроСамійлаКішку”);
– прославляння героїв національно-визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського поневолення (“Іван Богун”, “Хмельницький і Барабані”, “Корсунська перемога”) тощо;
– порушення проблем моралі, людських взаємин (соціально-побутові) (“Бідна вдова і три сини”, “Дума про сестру і брата”, “Прощання козака з родиною” та ін.).
Структура думи:
– заспів (зачин, “заплачка”);
– основна розповідь;
– закінчення (“славословіє”).
Дума ділиться на інтонаційно-смислові тиради.
(Тирада – мовний період обсягом від двох до восьми рядків, об’єднаних римою.)
Урочистий, піднесений стиль дум посилюється прийомом ретардації.
(Ретардація – уповільнення розповіді, що забезпечується частими повторами цілих фраз.)
Відомі українські кобзарі: Остап Вересай, Михайло Кравченко, Іван Крюковський, Андрій Шут, Іван Стрічка та ін.
Науковий термін “дума” вперше запровадив Михайло Максимович у першій половині XIX ст. Перші публікації дум здійснили М. Цертелев, П. Лукашевич, А. Метлинський, П. Куліш, М. Максимович.
Перлиною українського народного епосу є “Дума про Марусю Богуславку”.
У думі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув’язнених прийшла “дівка-бранка, Маруся, пОпівна Богуславка” і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день “в землі християнській”. Невольники, які тридцять літ “Божого світу, сонця праведного” не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що “завтра святий празник, роковий день великдень”. Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. Маруся сказала, що “як буде пан турецький до мечеті від’їжджати”, то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. У святу неділю Маруся Богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона “вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного!”
Маруся Богуславка – це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає невільникам-козакам зробити це.
Тема: розповідь про те, як українська дівчина, яка стала дружиною турецького султана, допомагає своїм полоненим землякам повернутися до рідної землі.
Ідея: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя.
Художні особливості думи
Епітети: “білий камень”, “бідні невільники”, “святий день”, “тяжка неволя”, “розкіш турецька”, “лакомство нещасне”, “тихі води”.
Метафора: “сльозами проливали”.
Повтори: “…стояла темниця кам’яная”; “…козаки, ви, бідні невольники”; “Словами промовляли, Сльозами проливали”; “…дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка”.
Риторичні оклики: “Козаки, ви, бідні невільники!”, “Гей. Козаки, ви, бідні невільники!”, “Як ти нам святий Великдень і сказала!”, “Тільки города Богуслава не минайте!”, “…Между мир хрещений!”, “Пошли, Боже, на многая літа І до конця віка!”.
Риторичне запитання: “Чи ви знаєте, Що в нашій землі Та й день затепера?”
(2 votes, average: 5.00 out of 5)