ЗНО – Іван Драч – Література XX ст
Література XX ст.
Тема 38. Іван Драч (нар. 1936 р.)
Іван Драч – поет пошуку нового змісту і форми.
“Художнику – немає скутих норм. Він – норма сам, він сам в своєму стилі…”
(І. Драч)
Особливості творчого стилю І. Драча:
– основні жанри творчості: балада (“Балада про соняшник”, “Крила”), вірш, поема, поема-мозаїка (“Чорнобильська мадонна”), поема-симфонія (“Смерть Шевченка”), притча, драматична поема (“Дума про Вчителя”, “Соловейко – Сольвейг”), етюд (“Етюд про хліб”, “Сонячний
– поєднання епічності з найруженим драматизмом та ліричністю;
– різноплановість художнього мислення: прозорі образи (часто фольклорні), складні метафори (інколи переростають у символи), філософічність роздумів про загальнолюдські цінності з одночасним зображенням приземлених картин;
– поетична мова збагачена науковою лексикою, незвичайними асоціативними рядами, метафорами, символами;
– модернізує класичну форму балади (зображення історичних,
– сонцепоклонницькі мотиви.
Провідні теми і проблеми:
– кохання не тільки в межах суб’єктивного, а й об’єктивного (в космічному дійстві буття);
– тема засудження фашизму в усіх проявах;
– роздуми над призначенням поета і поезії, сутністю мистецтва;
– творча свобода;
– екологічні проблеми;
– хліб – святиня, символ міцної родини, життя, гостинності;
– краса і потворність людської душі;
– велич Кобзаря – одного з найкращих українських синів;
– доля звичайної людини та ін.
Перша збірка І. Драча “Соняшник” ознаменувала новий етап у розвитку української лірики своїм жанровим новаторством.
“Балада про соняшник” (1962), що увійшла до збірки, була перекладена багатьма мовами світу.
Поет реформував жанрові можливості балади, відкинувши традиційні легендарно – історичні, героїчні й фантастичні її атрибути, але залишивши ліро-епічну структуру, напружений сюжет. Поет розширює просторові координати художнього світу, сміливо відштовхуючись від побутових, буденних реалій житія і піднімаючись до широких узагальнень.
У баладах І. Драча ліричний суб’єкт вміє миттєво осягнути світ, побачити в ньому щось дивовижне, неповторне, якусь нову грань, яка не всім відкривається.
У “Баладі про соняшник” побутова конкретика, універсальність і велич життя поєднані в цілісність, читацьке світосприймання пов’язане відчуттям неперервності руху й відкриттям краси у повсякденному житті. Уже на початку балади соняшник (невід’ємний атрибут українського пейзажу й національного світовідчуття) зазнає метаморфоз:
В соняшника були руки і ноги,
Було тіло шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу, і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців із рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду…
Поет застосовує фольклорний мотив перевтілення: у творі соняшник – це хлопець. Завдяки асоціаціям реальні предмети стають символами. Образ сонця набуває метафоричного смислу і символізує поезію, тобто сонце-поезія трансформується в образ звичайнісінького сільського дядька. Миттєві порушення пропорцій, неочікувані просторові й смислові зміщення, асоціативні комбінації явищ і предметів стають важливим інструментом для вираження ідеї твору. У цих видозмінах важливу роль відіграє момент сенсації. Це своєрідний психологічний “зоровий план”, адже зіставлені події і картини вражають свідомість читача.
Образи соняшника і сонця надзвичайно прозорі: читачеві зрозуміло, що поет нероздільно пов’язаний з реальним життям, яке дає можливість самореалізуватися творцеві. Відкриття краси, духовності, що набувають космічного, сонячного виміру, неможливі без “земного”, реального буття, яке творча особистість втілює у витворах мистецтва.
Твір завершується монологом:
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
Поетика твору є модерною. Баладу написано верлібром, ритмічна розкріпаченість якого давала можливість авторові вільно передати рух складних картин, думок і почуттів.
Балада – жанр ліро-епічної поезії фантастичної, історико-героїчної або соціально – побутової тематики з драматичним сюжетом.
Метаморфоза – перетворення однієї форми чого-небудь в іншу; видозміна.
Верлібр – вірш без рими і розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)