Звати його однією з перших називають серед фінських письменників, у яких великий вплив справила російська література, творчість і як особистість Л. М. Толстого, – Юхані Ахо (1861 – 1921), Юхані Эркко (1849 – 1906), Казимира Лейно (1866 – 1919), Теуво Паккалы (1862 – 1925), писав по-шведському До. А. Тавастшерны (1860 – 1898), які входили на групу “Молода Фінляндія”, заснували ряд періодичних видань. Ернефельт був засновником газети “Paivalehti” в 1889 – 1890 роках. “Фінський письменник з Петербурга” – так називали А. Ерне-фельта, як, втім, та провідником
усіх фінських письменників та публіцистів, котрі виросли у Києві російської империи8. Величезний вплив нею справила мати, представниця старого петербурзького роду баронеса Єлизавета Клодт фон Юргенсбург (сестра відомого професора живопису М. До. Клодта) – одне з яскравих особистостей “золотого століття” культури Фінляндії. Зберігши протягом усього життя найкраще з російської культури та передавши це дітям, вона зуміла освоїти фінський мову, включитися у національне життя Фінляндії (іноді Єлизавету Ернефельт називали “матір’ю фінської літератури”); разом із сином проводила у життя
ідеї Льва Толстого. Ернефельт закінчив столиці Фінляндії Гельсингфорсі юридичний факультет університету, захистив дисертацію по філології російською московському університеті. Його літературний дебют – роман “Батьківщину” (“Isanmaa”, 1893), у якому протиставляється формальний патріотизм щирого конкретному почуттю симпатії до свою батьківщину. У творах Ернефельта “Спогади моєї молодості”, “Щасливі”, “Роман моїх” позначилися настрої безземельного фінського селянства, і моральні проблеми; у романі “Батьківщину” показано студентське життя, у творах на теми, особливо у п’єсі “Тіт” (“Titus”), загострена драма особистої влади й моральну відповідальність людини. Він написав її “Долі людства” (“Ihmiskohtaloja”, 1895), “Моє пробудження” (“Heraamiseni”, 1894), “Ідеал чистоти” (“Puhtauden ihanne”, 1897). Його творчість одержало відгуки російській пресі. Долю Арвида змінила поїздка до Ясну Поляну в 1899 року, яку він розповів книзі “Щоденник мого перебування з Росією”. Моральні-моральну-моральна-моральний-релігійно-моральне вчення Л. Толстого підкорило А. Ернефельта і вплинув усе його подальше життя. Своє духовне народження під впливом Л. Толстого він описав у книзі: “Моє пробудження” фінською і шведському мовами. Переклад російською мовою п’ятнадцятому глави цієї книжки “Чому я – не обійняв посаду судді” було зроблено їм разом з матір’ю спеціально для Левка Миколайовича і посланий разом із першим листом у його 1895 року (у своїй листи-відповіді від 22 грудня 1895 року письменник зазначив “дорогоцінні риси правдивості” присланої книжки). Про те, як і, син сенатора, ставши послідовником ідей Толстого, відмовився від “блискучої кар’єри в сеймовій юридичної комісії”, і намагався впроваджувати свої ідеали, розказано в сповіді “Моє пробудження”. Закінчивши університет, “перевершивши все юридичні науки”, Ернефельт під впливом матері, глибоко сприймальним толстовське життєрозуміння і користується, за словами сина, всяким зручним з луча-ем, щоб “пояснювати свого Толстого”, відповідно до толстовським вченням повністю змінив весь спосіб життя. Він переїхав до село під Лохья, де займався селянським працею, шевцював, обробляв землю. У своїх книжках він показував, що поліпшення суспільства можливе лише з урахуванням перевороту кожного людини, а чи не зовнішнім насильством чи законодавчими актами. Переконаний у цьому, що перенесённые у житті негаразди обов’язково ведуть людини до розуміння християнську любов, Ернефельт був розчарований тим, що соціальні потрясіння не сприяли религиозно-нравственному переродженню суспільства. Толстой цінував “дорогоцінні риси правдивості, і серйозності” Ернефельта, “дорожив спілкуванням” з нею. У Толстого та її фінського однодумця склалися довірчі відносини. Його фотографія лежить у кабінеті Левка Миколайовича. Він (та її діти), за словами секретаря письменника, представляли собою “воістину дивних і незвичайних послів – гінців висококультурної, своєрідною і віддаленої Скандинавії…”. Вони бачилися лише двічі, “перемовлялися” (як визначив письменник) листами.
