Значення символів у романі Джойса “Улисс”
Численні символічні мотиви в “Улиссе” є модифікаціями традиційних символів міфології первісної (вода – символ родючості й жіночого початку, місяць – як інший символ жіночого початку, мати-земля і її коханці й діти – як ритуальна жертва, схід сонця – як символ відродження й затьмарення або хмара – як згубний початок, ритуальне святотатство у зв’язку з магією плідності й т. буд.) і християнської (символ хреста, представлений ясеновим ціпком Стивена або щоглою судна, миття як хрещення) або навіть узяті з алхимической традиції
За принципом аналогії Джойс розширює коло асоціацій навколо традиційних символів. Він, наприклад, інтерпретує перегони як символ сексуального переслідування, дзенькіт ключів Бойлена – як знак його майбутнього побачення з Молли, а чай – як різновид води й тому символ родючості. Найцікавіші нетрадиційні джойсовские символи й образи, що представляють приклади оригінальної міфологізації життєвої прози, сучасного побуту. Такі – шматок мила як талісман, що іронічно представляє сучасну “гігієнічну”
Вище приводилося судження Стивена Дедалуса про історію як про кошмар, від якого він хотів би опам’ятатися. Із цим судженням варто співвіднести думки Блума про гнітючу вічну повторюваність речей, про безперервну зміну народжень і смертей, переході будинків з рук у руки, підйомі й занепаді цивілізацій. Характерні фрази про “цирковий коня, що кружляється по колу”, про те, що “всі дороги ведуть у Рим”. В “Улиссе” проходять мотиви добового руху сонця навколо землі, появи бога в створеному їм світі й наступному його поверненні до себе, коливань Шекспіра між Стратфордом і Лондоном, циклічності торговельних подорожей, біганини по місту Блума, що йде від Молли й вертається до неї. Джойс, будучи добре знаком з оригінальним буддизмом, эзотерическими навчаннями середньовічних містиків, антропософским навчанням Блаватской, використав ідею метампсихоза для конкретного вираження загальної реинкарнации й повторюваності. Эзотерические навчання, з яких виходив Джойс, припускають вічне існування душі й забуття минулого між двома фазами, вічну трансформацію із субстанції, підпорядкованої закону причинності й відповідальності (карма).
З тією же ідеєю зв’язаний комічно-вигадливий образ суми пуповин (пуп – вмістище душі, відповідно до деяким эзотерическим навчанням) як телефонного кабелю, що веде в Эдемвиль, до праматері Еве; причому тут Мова йде не про фізичний ланцюг предків, а про містичний зв’язок і реинкарнации. У світлі цих подань яснішає містичний зв’язок Блума й Стивена як “батька” і “сина”, і навіть відношення гомеровских героїв до їхніх сучасних втілень, так що гомеровские паралелі одержують додаткове мотивування. Зрозуміло, використання концепції метампсихоза в Джойса значною мірою метафорично, але воно відповідає ідеї круговороту, тотожності серед гаданої розмаїтості (порівн. образ вічно мінливого морського пейзажу в главі, відповідно до названої “Протей”), думки про загальне взаємопроникнення, про те, що “усе у всім”. Остання думка виражена Стивеном у дискусії про “Гамлета” Шекспіра й в інших місцях роману. Джойс метафорично використає й умовну циклічність основного сюжету (відхід Блума з будинку й повернення, розпад і ілюзорне відновлення сім’ї), і різні паралельні образи що йдуть і вертаються мандрівників, і добовий цикл життя міста, і ідею метампсихоза. Все це, строго говорячи, метафори не міфологічні
Однак саме із цієї філософської ідеї, вираженої в “Улиссе” досить эксплицитно, виростає в самого Джойса і його послідовників один з найважливіших прийомів поетики мифологизирования, що звичайно сприймається як свого, роду стихійне повернення до циклічних подань найдавніших мифологий. Відому данину ідеї циклічності й поетиці повторень як підтвердження нерухомості віддав і Т. Манн в “Чарівній горі”. Тут ця ідея виростає з релятивістських експериментів згодом. Релятивізм часу (“час у нашому сприйнятті… розширюється й стискується” – т. 3, стор. 254) доходить до скасування реальності часу. Ганс Касторп міркує про те, що якщо час не “виношує зміни”, якщо “рух, яким виміряється час, відбувається по колу й замкнуто в собі, те й рух, зміни, однаково що спокій і нерухомість; адже “колись” постійно повторюється в “тепер”, “там” – в “тут”” (т. 4, стор. 7). “Ще” і “знову” виявляються тотожними “Завжди” і “Вічно” (т. 4, стор. 284), “усякий рух відбувається по колу” (т. 4, стор. 59), “вічність не “все прямо, прямо”, а “навкруги, навкруги”, теперішня карусель… Свято сонцестояння!” (т. 4, стор. 43). “От отчого грунтові, люди радіють і танцюють навколо багать, вони роблять це з розпачу, скажеш ти, у славу нескінченного глузування, яку являє собою коло вічності без сталості напрямку, де все повторюється” (т. 4, стор.44), “пра-пра-пра-пра – це загадковий звук могили й засипаного часу” (т. 3, стор. 34).
Повторення любовних переживань героя дається в “Чарівній горі” як виявлення єдиної сутності, повторення його досвіду у відомій мері створює структуру роману167.
Сама по собі зв’язок перебігу часу з його переживаннями, що заповнюють, у романі відтворює якоюсь мірою ситуацію міфу – Казки – епосу, де час залежний від його дій героя, що наповнюють. Що ж стосується ідеї повторюваності, то вона в древніх культурах специфічно пов’язана з ритуалом, і Т. Манн проявляє велике чуття, згадуючи саме “круговорот року”, “свято сонцестояння”, танцю навколо багать і т. п. Цьому, до речі, відповідає й метафоризация змісту за допомогою ритуальних календарних міфів, про що говорилося вище. Відзначимо, що ідея повторюваності й круговороту як свого роду квазимифологическая концепція присутня й в “Улиссе” і в “Чарівній горі”, причому в “Улиссе” вона не знаходить міфологічного підкріплення, не стає ще елементом поетики міфологізації, а в “Чарівній горі” її метафорично моделюють строго ритуальні схеми. Поетику міфологічного повторення й Джойс і Т. Манн розроблять на наступному етапі творчого шляху, причому для Джойса це буде прямою художньою реалізацією його філософії, а Т. Манн філософськи підніметься над цією концепцією, спробує ввести неї в якісь історичні рамки
(2 votes, average: 4.50 out of 5)