Зміст у прозі думи Рилєєва “Іван Сусанін”
Наприкінці 1612 року юний Михайло Федорович Романов, остання галузь Рюриковской династії, ховався в Костромській області. У той час Москву займали поляки: ці прибульці хотіли затвердити на російському престолі царевича Владислава, сина короля Сигізмунда III. Один загін проникнул у костромські межі й вирішив захопити Михайла. Поблизу від його притулку вороги схопили Івана Сусаніна, жителя села Домнина, і вимагали, щоб він таємно провів їх до житла майбутнього вінценосця Росії. Як вірний син батьківщини, Сусанін захотів краще загинути, ніж зрадництвом
По сходженні на престол Михайла Федоровича (в 1613 році) потомству Сусаніна дана була жалувана грамота на ділянку землі при селі Домнине; її підтвердили й наступні государі. За цим даними в тисяча вісімсот двадцять другому року Кіндратій Федорович Рилєєв і написав думу “Іван Сусанін”. У думі показується безстрашність народу й передсмертне сповідання Сусаніна, відкрита виклик ворогові, гордий завіт потомству
Зрадника, думали,
Їх немає й не буде на Російській землі!
У ній кожний вітчизну з дитинства любить
И душу зрадою своєї не погубить
Хто росіянин по серцю, той бадьоро й сміло
И радісно гине за праву справу!
Як правило, образи героїв визначаються яким-небудь однією якістю, що особливо виділяється. Такі герої багатьох дум Кіндратія Федоровича Рилєєва. Так, наприклад, Сусанін має таку якість, як любов до батьківщини. Дума “Іван Сусанін – один із самих чудових створень поета. Всі тут конкретно й багато в чому історично. Дія починається живим і колоритним діалогом між утомленими й змерзлими польськими шляхтичами й російським селянином Сусаніним:
“Такий я проклятої не видивал ночі,
Зліпилися від снігу соколий очі…
Жупан мій – хоч вичав, немає нитки сухий!”
Вошед, проворчал так сармат молодої.
“Провина нам, хазяїн! Ми смокли, змерзнули! Скоріше!
Не змусь нас прийнятися за шаблі!”
Цілком реалистично й подальший опис простого оздоблення сільської хати, і розмова Сусаніна із сином, і стислий опис світанку. Ранковий пейзаж, намальований Рилєєвим, по своїй простоті й конкретності ставиться до числа самих чудових у російської поезії 20-х років
Сусанін веде їх…
От ранок настав,
И сонце крізь галузі в лісі засяяло:
Те зникне швидко, те яскраво блисне,
Те тускло засвітить, то знову пропаде
Коштують, не шелохнется й дуб і береза;
Лише сніг під ногами скрипить від морозу,
Лише тимчасово ворон, спурхнувши, прошумить,
И дятел дупласту вербу довбає
Один за одним ідуть у мовчанні сармати;
Всі далеві й далеві сивий їх вожатий
Уж сонце високо сіяє з небес:
Всі глуше й диче стає ліс!
Немає в цій “Думі” ні сліпучих блискавок, що ні безперервно гримить грому, ні інших атрибутів пейзажної бутафорії. Рилєєву, безсумнівно, допомагає в його оповіданні вибраний їм неквапливий і плавний, ніде більше в нього не розмір, що зустрічається, чотиристопного амфібрахія
Найбільшого успіху Рилєєв домігся тут у створенні центрального образа, тобто в тій області, що для нього завжди була труднейшей. Образ Сусаніна й зараз потрясає простотою свого героїзму. Задушевні й позбавлені зовнішніх ефектів його слова перед загибеллю:
Ні страти, ні смерті я не боюся:
Не здригнувшись, умру за царя й за Русь!
У цьому мовленні яскраво передана психологія простого російського селянина 17 в. з його вірою в “доброго царя”, з його ненавистю до загарбників, з його спокійною, глибокою й твердою любов’ю до своєї землі
Знаменно, що Пушкін, що доводив, що в “Думах” “національного, російського немає… нічого, крім імен”, обмовляв: “виключаю “Івана Сусаніна”, першу думу, по якої початків я підозрювати в тобі щирий талант”. Ця “Дума” міцно полюбилася М. И. Глинці й надихнула його на створення гениальнейшей росіянці опери “Іван Сусанін”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)