“Це було в часи, коли люди почитали легкодумство за чесноту, а життя ще не затьмарювали, як у наші дні, суворі негоди. Те було століття ледарства…” Люди йшли на все заради краси, не зупиняючись перед тим, щоб покрити своє тіло татуюванням. Серед аматорів подібних прикрас були не тільки носії, гравці й пожежники, але також і заможні городяни, а часом і самураї. У ті часи жив молодий татуировщик по імені Сэйкити. Коли влаштовувалися огляди татуювань, багато хто його роботи викликали загальне замилування
Колись Сэйкити був художником,
це відчувалося у вишуканості його малюнка, в особливому почутті гармонії. Він погоджувався робити татуювання далеко не всім, ті ж, хто вдостоювався цієї честі, повинні були повністю довіритися майстрові, що сам вибирав малюнок і призначав ціну. Потім він місяць або два трудився, зазнаючи насолоди від стогонів і судорог нещасного, у який він втикав свої голки. Найбільше задоволення він одержував від самих хворобливих процедур – нанесення ретуші й просочення кіновар’ю. Люди, що безмовно терпіли біль, викликали в ньому роздратування, і він намагався зломити їхню мужність. Сэйкити багато років плекав мрію
створити шедевр на шкірі прекрасної жінки й вкласти в нього всю душу. Важливіше всього для нього був характер жінки – гарної особи й стрункої фігури йому було мало. На четвертий рік пошуків він один раз побачив оголену жіночу ніжку, що визирала з паланкіна, що очікував у воріт ресторанчика у Фукагаве, неподалік від його будинку. Гострому погляду Сэйкити ніжка могла повідати не менше, ніж особа. Сэйкити пішов за паланкіном, сподіваючись побачити особу незнайомки, але через якийсь час втратив паланкін з виду. Через рік після цієї зустрічі до Сэйкити якось раз прийшла дівчина з дорученням від знайомої гейші. Дівчина готувалася в гейші й повинна була стати “молодшою сестрою” знайомій Сэйкити. Дівчині було років п’ятнадцять-шістнадцять, але особа її було відзначено зрілою красою. Дивлячись на її витончені ніжки, Сэйкити запитав, чи не траплялося їй рік назад їхати в паланкіні з ресторанчика Хирасэй. Дівчина відповіла, що батько часто брав її із собою в Хирасэй, і це цілком можливо. Сэйкити запросив дівчину до себе й показав їй дві картини. На одній з них була зображена китайська принцеса, що дивиться на готування до страти в палацовому саду. Коштувало дівчині подивитися на картину, як особа її придбало подібність із особою принцеси. У картині вона знайшла своє сховане “я”. Друга картина називалася “Тлін”. Жінка, зображена в центрі картини, радісно й гордо дивилася на розпростерті в її ніг численні трупи чоловіків. Дивлячись на картину, дівчина відчула, як їй відкрилося те таємне, що таїлося в глибині її душі
Дівчині стало страшно, вона просила Сэйкити відпустити її, але він, приспавши її хлороформом, прийнявся за роботу. “Душу молодого татуировщика розчинялася в густій фарбі й немов переходила на шкіру дівчини”. Втикаючи й виймаючи голки, Сэйкити зітхав так, начебто кожний укол ранив його власне серце. Він трудився всю ніч, і до ранку на спині дівчини з’явився величезний павук. При кожному глибокому вдиху й сильному видиху лабети павука ворушилися, як живі. Павук міцно тримав дівчину в обіймах. Сэйкити сказав дівчині, що вклав у татуювання всю душу. Тепер у Японії немає жінки, що могла б зрівнятися з нею. Усе чоловіки перетворяться в бруд у її ніг. Дівчина дуже зраділа, що стала такий гарної. Почувши, що їй треба прийняти ванну для того, щоб фарби краще виявилися, вона, перемагаючи біль, слухняно пішла у ванну, а вийшовши, ізвиваючись від болю й стенаючи, немов одержима, кинулася на підлогу. Але незабаром вона отямилася й ока її стали ясними. Сэйкити був уражений зміною, що відбулася в ній. Він подарував їй картини, що злякали її напередодні. Вона сказала, що повністю позбулася від своїх страхів, і Сэйкити перший став брудом у її ніг. Ока її блиснули як лезо. Їй чулися розкати переможного гімну. Сэйкити попросив її перед відходом ще раз показати татуювання. Вона мовчачи скинула із плечей кимоно. “Промені ранкового сонця впали на татуювання, і спина жінки спалахнула в полум’ї”.
