Скорочено “Історія Сюнкин” Дзюнъитиро

Кого Модзуя, відома під ім’ям Сюнкин, народилася в Осаці в сім’ї аптекаря в 1828 р. Вона була найкрасивішої й самої обдарована-ний із всіх дітей аптекаря, до того ж мала рівну, веселу вдачу. Але у вісім років дівчинку осягло нещастя: вона осліпла. Із цього часу вона залишила танці й присвятила себе музиці. Учите-Лем її був майстер гри на кого й сямисэне Сюнсе.

Сюнкин була та лантлива й старанна. Вона належала до багатої сім’ї, займалася музикою заради власного задоволення, однак же настільки ретельно, що майстер Сюнсе ставив її в приклад

іншим учням. По-водырем у Сюнкин був хлопчик, служник у крамниці аптекаря по ім’ю Сасукэ. Батьки віддали його в навчання до батька Сюнкин саме в той рік, коли Сюнкин втратилася зору, і він радувався, що не бачив Сюнкин до того, як вона осліпла – адже тоді нинішня кра-стільника дівчинки могла б здатися йому збиткової, а так він знаходив зовнішність Сюнкин бездоганної. Він був старше Сюнкин на чотири роки й так скромно тримався, що вона завжди бажала, щоб саме він проводжав її на уроки музики

Втративши зір, Сюнкин стала примхлива й дратівлива, але Сасукэ намагався догодити їй у всім і не тільки не ображався на її

причіпки, але вважав їхнім знаком особливого розташування. Сасукэ потай від усіх купив сямисэн і по ночах, коли всі спали, став учитися иг-рать на ньому. Але один раз його таємниця розкрилася, і Сюнкин узялася сама навчати хлопчика. У ту пору їй було десять років, а Сасукэ четыр-надцать. Він кликав її “пані вчителька” і ставився до занять дуже серйозно, вона ж сварила й поколачивала його, тому що в ту епоху вчителя частенько бивали учнів

Сюнкин нерідко доводила Сасукэ до сліз, але те були сльози не тільки болю, але й подяки: адже вона не шкодуючи сил займається з ним! Батьки якось пожурили Сюн-Кин за надто суворе звертання з учнем, а вона у свою чергу налаяла Сасукэ за те, що він плаксій і їй із-за нього дістається. З тих пор Сасукэ ніколи не плакав, як би погано йому не доводилося. Меж тим характер Сюнкин робився зовсім нестерпним, і батьки Сюнкин послали Сасукэ вчитися музиці до майстра Сюнсе, порахувавши, імовірно, що роль учительки впливає на її вдачу. Батько Сюнкин обіцяв батькові Сасукэ зробити із хлопчика музи-канта

Батьки Сюнкин стали замислюватися про те, щоб підшукати для неї підходящу партію. Оскільки дівчина була сліпа, важко було розраховувати на вигідний шлюб з ровней. І от вони розсудили, що турботливий і покладливий Сасукэ міг би стати їй гарним чоловіком, але п’ятнадцятирічна Сюнкин і чути не хотіла про замуже-стве. Проте мати раптом помітила підозрілі зміни у вигляді дочки

Сюнкин усіляко відмикалася, але через якийсь час приховувати її положення стало неможливим. Скільки батьки не намагалися вивідати, хто батько майбутньої дитини, Сюнкин так і не сказала їм правду. Вони розпитали Сасукэ й зі здивуванням обнару-жили, що це він. Але Сюнкин заперечувала його батьківство, а про те, щоб вийти за нього заміж, не хотіла й чути

Коли дитина народилася, його віддали на виховання. Відносини Сюнкин і Сасукэ вже ні для кого не були таємницею, але на всі речення узаконити свій сполучник шлюбною церемонією обоє в один голос відповідали, що між ними ні-чого немає й бути не може. Коли Сюнкин здійснилося дев’ятнадцять, помер майстер Сюнсе. Він заповів улюбленій учениці свою вчительську ліцензію й сам вибрав для неї прізвисько Сюнкин – Весняна лютня

Сюнкин зайнялася викладанням музики й оселилася окремо від батьків. Вірний Сасукэ пішов за нею, але, незважаючи на близькі їх отно-шения, як і раніше називала її “пані вчителька”. Якби Сюнкин поводилася скромніше з людьми, менш обдарованими, чим вона сама, у неї не було б стільки ворогів

Її обдарованість укупі з тяже-лым характером прирекли її на самітність. Учнів у неї було не-багато: більшість із тих, хто починав у неї вчитися, не выдер-живали лайки й покарань і йшли, Коли Сюнкин було тридцять шість років, неї осягло ще одне нещастя: один раз уночі хтось хлюпнув їй в особу окропом із чай-ника. Так і невідомо, хто й чому це зробив. Може бути, це був її учень Ритаро, нахабний і розпусний юнак, якого Сюнкин поставила на місце. Може бути, батько дівчинки, що вона вдарила на уроці так, що в неї залишився шрам

Зважаючи на все, дейст-вия лиходія були спрямовані й проти Сюнкин, і проти Сасукэ: Якби він хотів змусити страждати одну Сюнкин, те знайшов би дру-гой спосіб помститися їй. Згідно ще однієї версії, це був хтось із учителів музики – конкурентів Сюнкин. Згідно ” Жизнеопи-Санию Сюнкин”, складеному з доручення Сасукэ, коли він був уже старим, уночі в спальню Сюнкин проникнув грабіжник, однак, почувши, що Сасукэ прокинувся, біг, нічого не прихопивши, але встигши жбурнути в голову Сюнкин чайник, що підкрутився під руку: на її чудову білу шкіру бризнуло трохи краплі окропу. Слід від опіку був малюсінький, але Сюнкин соромилася навіть такого маленько-го вади й до кінця життя ховала особу під шовковою вуаллю. Далі в “Життєписі” говориться про те, що, по дивному совпа-дению, кілька тижнів через у Сасукэ почалася катаракта й незабаром він осліп на обоє очей

Але якщо врахувати глибоке почуття Сасукэ до Сюн-Кин і його прагнення в інших випадках приховати істину, стає ясно, що все було не так. Прекрасна особа Сюнкин було жорстоко изуро-довано. Вона не хотіла, щоб хто-небудь бачив її особу, і Сасукэ нез-менно замружував ока, підходячи до їй. Коли рана Сюнкин зажила й прийшов час зняти бинти, вона про-ливалась слізьми при думці, що Сасукэ побачить її особу, і Сасукэ, що теж не хотів бачити її спотворену особу, виколов собі обоє очей. Почуття нерівності, що розділяло їх навіть у мінути физи-ческой близькості, зникло, серця їх злилися в єдине ціле

Вони були щасливі, як ніколи колись. У душі Сасукэ Сюнкин навсег-так залишилася молодою й прекрасної. Навіть ставши сліпим, Сасукэ про-должал віддано доглядати за Сюнкин.

Вони взяли в будинок дівчинку-служницю, що допомагала їм по господарству й училася музи-ке в Сасукэ. У перше десятидневье шостого місяця 10-го року Мэйдзи (1877) Сюнкин важко занедужала. За кілька днів до цього вони із Сасукэ вийшли погуляти, і вона випустила із клітки свого улюбленого жаво-ронка. Жайворонок запік і зник у хмарах. Дарма вони чекали його повернення – птах полетів, З тої пори Сюнкин була безутішна й ніщо не могло неї розвеселитися

Незабаром вона занедужала й через кілька місяців умерла. Сасукэ увесь час думав про неї, а оскільки він і при житті бачив свою кохану тільки в мрії, те, віз-можна, для нього й не існувало чіткої границі між життям і смертю. Сасукэ надовго пережив Сюнкин і навіть після того, як був офіційно визнаний гідним звання майстра й став іменуватися ” учи-тель Киндай”, уважав свою вчительку й пані багато вище себе. Його могила – ліворуч від могили Сюнкин, і надтруна-ный камінь на ній – удвічі менше.

За могилами доглядає старуш-ка років сімдесятьох – колишня служниця й учениця по ім’ю Тэру, що зберегло вірність і відданість покійним хазяям… З нею й розмовляв оповідач, що незадовго до цього прочитав ” Жизне-Опис Сюнкин” і зацікавився її історією. “Коли преподоб-ный Гадзан із храму Тэнрю почув історію про самоосліплення Са-Сукэ, він вихвалив його за збагнення духу Дзэн. Тому що, сказав він, за допомогою духу Дзэн удалося цій людині в одна мить изме-нитка все своє життя, перетворивши потворне в прекрасне й совер-шив учинок, близький до діянь святих”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Історія Сюнкин” Дзюнъитиро

Categories: Скорочені твори

Links