(у романі И. С. Тургенєва “Батьки й діти”) Одна з найважливіших рис Творчості Івана Сергійовича Тургенєва – бажання розібратися у всім, що відбувається в країні. Яскравим добутком, що відбив цілий етап в історичному розвитку Росії другої половини XIX століття, з’явився роман “Батьки й діти”. Назва добутку наштовхує на думку про те, що в ньому буде дозволятися споконвічне питання – протиріччя між поколіннями, і він піднімається автором, але насправді письменника хвилює інше. Батьки й діти – це ті, хто живе думками покоління,
що йде в минуле, і представники нових ідей, напрямків, думок, нові люди, породжені новим часом. У романі Тургенєв намагається зрозуміти, осмислити мета життя, світогляд цієї нової людини, різночинця по походженню, демократа по політичних поглядах. Роман “Батьки й діти” показує боротьбу мировоззрений двох політичних напрямків – дворян-лібералів і демократ^-демократів-революціонерів-демократів. На протиставленні найбільш активних представників цих напрямків – різночинця Базарова й дворянина Павла Петровича Кірсанова – побудований сюжет роману. Крім цієї основної проблеми Тургенєв піднімає
ряд інших питань, пов’язаних з моральним, культурним, соціально-економічним розвитком Росії в 60-е роки XIX століття. Тургенєв ставить питання, що хвилюють передових людей того часу: у чому розбіжність між революціонерами-демократами й лібералами; як треба ставитися до народу, до праці, науці, мистецтву; які перетворення необхідні в сільському господарстві, в економіці? Автор показує нам три суперечки Е. Базарова й П. Кірсанова, у яких піднімаються ці питання. Отже, тема дворянства, його роль у житті. На думку Павла Петровича, аристократи – рушійна сила суспільного розвитку. Їхній ідеал – “англійська воля” (конституційна монархія); шлях до ідеалу – ліберальний (реформи, гласність, прогрес). По зовнішності, по переконаннях Павло Петрович – аристократ. Правда, як пише Писарєв, “переконань у нього, по правді сказати, не є, але зате є звички, якими він дуже дорожить” і “по звичці” доводить у суперечках необхідність “принсипов”. У чому ж полягають ці “принсипы”? По-перше, це погляд на державний устрій. Сам дворянин і аристократ, він дотримується тих же поглядів, що й більшість дворян того часу. Павло Петрович за сталі порядки, він монархіст.’ Павло Петрович не переносить інакомислення й люто захищає доктрини, яким “постійно суперечили його вчинки”. На думку Базарова, аристократи не здатні до дії, від них немає ніякої користі. Базарів відкидає лібералізм, заперечує здатність дворянства вести Росію до майбутнього. Наступне питання касаегся нігілізму й ролі нігілістів у житті. Нігіліст – це людин, що не відмінюється ні перед якими авторитетами, що не приймає жодного принципу на віру, яким би повагою не був оточений цей принцип. Таке одне з основних положень цього плину, що має на увазі незалежність людини, як внутрішню, так і зовнішню. Базарів, цей “волосатий”, одягнений недбало, в “довгий балахон з кистями”, “його полотняне пальто, панталоны забруднені в бруді”. І такий зовнішній вигляд не випадковий: це пряме заперечення загальноприйнятих норм, моди, протиставлення своєї “одежонки” акуратності й изящности костюма Павла Петровича. Внутрішня ж незалежність полягає насамперед у самостійності мислення, а звідси – упевненість у правоті своїх переконань. І дійсно, Базарів категоричний, часом різань, але завжди впевнений у своїх судженнях, він не хвилюється в суперечці, як Павло Пегрович, і зберігає “невимовний спокій”. Нігілісти не визнають авторитетів, а виходить, для них важлива суть проблеми, а не суспільна думка про неї. Усе брати під сумнів є, безумовно, що рухає силоміць розвитку думки, прогресу. Але не можна не відзначити, що нігілізм у своїх крайніх проявах часом може привести до заперечення всіх загальнолюдських цінностей, принципів, про що й говорить Павло Петрович. Адже існують такі речі, які неможливо брати під сумнів, їх треба просто прийняти на віру. Це поняття про добро й зло, гарному й поганому. Якщо ж відкинути віру в ці моральні основи людського існування, неможливо усвідомити й визначити, що ж таке моральність: “…без принсипов жити в наш час можуть одні аморальні або порожні люди”. Так говорить Павло Петрович. Він засуджує нігілістів за те, що ті “нікого не поважають”, живуть “без принсипов”; уважає їх непотрібними й неспроможними: “Вас усього чотири чоловіки з половиною”. На це Базарів відповідає: “Від копійчаної свічі Москва згоріла”. Під запереченням “усього” Базарів м ає на увазі релігію, кріпосницький^-кріпосн
ицький-самодержавно-кріпосницький лад, загальноприйняту мораль. А що ж затверджують нігілісти? Насамперед, необхідність революційних дій. Критерієм же є народна користь. Які погляди обох сторін на народ? Павло Петрович прославляє селянську громаду, сім’ю, релігійність, патріархальність російського мужика. Базарів говорить, що народ не розуміє власних інтересів, темний і неосвічений, але вважає за необхідне відрізняти народні інтереси від народних забобонів, затверджує, що народ за духом революційний, тому нігілізм – прояв саме народного духу. Павло Петрович любить порассуждать про російських селян, але при зустрічі з ними “морщиться й нюхає одеколон”. Кірсанов тлумачить про Росію, про “російську ідею”, але вживає при цьому величезна кількість іноземних слів. Він з пафосом говорить про суспільне благо, про служіння Батьківщині, але сам сидить сложа руки, задовольнившись ситим і спокійним життям. Базарів близький до простого народу своїм відношенням до праці. Тургеневский герой – різночинець, він споконвічно по своєму соціальному стані повинен був працювати. Його захоплює робота, тому що вона є неодмінною умовою самоповаги й задоволення для Базарова. Четверте питання торкати відношення спорящих до мистецтва й природи. Павло Петрович благословляє мистецтво. Автор солідарний у цьому з П. Кірсановим. Але Базарів заперечує всі, у нього інша мораль: морально те, що корисно. Доцільність – от головне мірило цінності вчинків і явищ у Базарова. Тому й природу він сприймає тільки як майстерню, де людина повинен бути хазяїном і використовувати знання для досягнення своїх цілей: “Природа не храм”. Базарів відмовляється від великих досягнень культури: “Рафаель гроша мідного не коштує”. Підведемо підсумки. Суперечки велися не по приватних питаннях. Вони стосувалися сьогодення й майбутнього Росії. У всіх суперечках останнє слово залишалося за Базаровым. Компроміс між героями Тургенєва неможливий, підтвердженням цьому є дуель. На чиїй стороні автор? Відповісти однозначно не можна. Однак слід зазначити, що роман присвячений В. Г. Бєлінському – людині 40-х років, у якого було таке ж “жагуче, грішне, що бунтує серце”, як і в Базарова. Тургенєв не знає, як будуть вирішуватися питання, підняті його героями, але те, що вони підняті, – величезна заслуга письменника. Суперечки П. Кірсанова з Е. Базаровым мають ідейне значення. Вони розкривають основну думку, ідею роману, те, заради чого він писався. Вони надають особливу гостроту сюжету, служать характеристикою кожного героя; вони показують перевагу нових прогресивних ідей над старий, віджилий, вічний рух суспільства кпрогрессу.
