Зміст епіграфа “Капітанської дочки”
1. Русичи великі поля червленими щитами перегородили, ища собі честі, а князеві слави (…ищущи собі шануй, а князеві слави).
2. Поки свободою горимо,
Поки серця для честі
Живі…
3. Батько й два рідні брати
За честь і вільність там
Лягли,
И під ногою в супостата
Лежать їхнього голови в пилу.
4. Лихе лихо із мною приключилася:
Знеславив сім’ю нашу чесну
Злий…
5. Загинув Поет! – невільник честі…
6. Прикро мені, коли слово честь забута
И коли в честі наклепи позаочі.
Визначимо разом авторів
1. “Слово об полицю Игореве” хлопці будуть читати через рік. Але в класі завжди перебувають один-два учня, які догадуються, звідки ці слова. У всякому разі, всім очевидно, що текст давньоруський. Робимо під цитатою відповідний запис.
2. Вірш “До Чаадаєва” ми читаємо й учимо напам’ять в VIII класі (так само як “У Сибір” і деяким іншим, доступні восьмикласникам, вірші Пушкіна). Ці рядки хлопці відразу згадують.
3. Баладу Лермонтова “Утікач” ми читали торік, в VII класі, ведучи розмову про цей жанр. Це вірш багато учнів довідаються швидко.
4.
5. “Смерть поета” ми ще не вчили, це чекає нас в IX класі, але от автограф цього вірша бачили й читали вірш торік, коли говорили про початок слави Лермонтова, про 1837 рік.
6. Автора останніх рядків хлопці, звичайно, не довідаються. Запропонуємо обпертися на стиль, на ритм – але успіх малоймовірний. Пісні В. С. Висоцького вони, звичайно, чули, але не знають їх або знають погано. Учитель сам скаже, що це рядка з пісні Висоцького “Я не люблю”.
Отже, ми визначили й записали на дошці авторів рядків і назва віршів. Тепер спробуємо, опираючись на наші знання цих віршів, визначити, яке значення, який зміст вкладає поет у слово честь у кожному випадку. Позначимо названі значення біля цитат.
Для невідомого автора “Слова” честь – антонім ганьби, безчестя, а синонім пошани, поваги й слави (яка й коштує поруч).
Для юного Пушкіна честь і слава в 1818 році теж коштують поруч, але отут треба додати ще одне слово: гордість.
Горці з “Утікача”, а з ними й поет, сприймають честь як достоїнство, незалежність.
А от купець Калашников у слово “чесна” вкладає, швидше за все, значення “чимала”. Але не тільки. Коли він виходить на бій захищати свою честь і честь своєї дружини, то Мова йде адже про захист знову ж достоїнства. Про тім же самому Лермонтов говорить у вірші “Смерть поета” – про захист честі, про захист достоїнства особистості (і вірші-те одного 1837 року). Пушкіна – по Лермонтову – “невільник честі”.
Ну а що є честь в останніх рядках, у рядках Висоцького, поки залишимо під сумнівом.
Домашнє завдання до цього уроку складалося із двох частин:
1. Виписати із тлумачного словника значення слова “честь”.
2. Спробувати визначити, що є честь для кожного з офіцерів “Капітанської дочки”.
Звернемося до 1-й частини завдання й зрівняємо словникове тлумачення з тими значеннями слова честь, які ми записали на дошці.
Поєднуємо тлумачення слова, дані різними словниками, і робимо наступний запис на дошці:
ЧЕСТЬ
1. Гідні поваги моральні якості й принципи особистості.
2. Незаплямована репутація, добре ім’я.
3. Пошана, повага.
Отже, ми зштовхнулися практично з кожним із цих значень.
Слово “честь” не просто багатозначна, воно несе свій зміст у поданні кожного з героїв “Капітанської дочки”. Що ж значить воно для героїв повести?
У повісті Пушкіна чотири офіцери (а для російської людини слово честь асоціюється з офіцерським середовищем). Імена цих офіцерів – Андрій Петрович Гринев, Петро Андрійович Гринев, Олексій Іванович Швабрин, Іван Кузьмич Миронов.
Перше слово повести Пушкіна (якщо не вважати епіграфів) – батько. “Батько мій Андрій Петрович Гринев у молодості своєї служив при графі Минихе й вийшов у відставку прем’єр-майором в 17.. року”. Питання про дату відставки Андрія Петровича Пушкін залишило загадкою, але ясно одне: старший Гринев вийшов не просто у відставку, він вийшов в опозицію, залишившись вірним даної їм присязі. Недарма його так дратує читання “Придворного календаря”: інші, що поступилися принципами, досягають чинів, одержують нагороди… Зрозуміти й прийняти такої зради він не в змозі. Немає таких обставин, які можуть виправдати її. Далі якщо справа стосується його власного сина. Згадаємо його розпач в 14 главі: “Він втратився звичайної своєї твердості й прикрість його (звичайно німа) виливала в гірких скаргах. “Як! – повторював він, виходячи із себе. – Син мій брав участь у задумах Пугачова! Боже праведний, до чого я дожив! Государиня рятує його від страти! Від цього хіба мені легше? Не страта страшна: пращур мій умер на лобовому місці, відстоюючи те, що почитав святынею своєї совісті; батько мій постраждав разом з Волинським і Хрущевым. Але дворянинові змінити своїй присязі, з’єднатися з розбійниками, з убивцями, з випадними холопьями!.. Сором і сором нашому роду!..”” Очевидно, для Андрія Петровича честь – це насамперед дворянська честь, вірність присязі, вірність стану.
Відправляючи Петра Андрійовича на службу, батько дає синові напуття: “Служи вірно, кому присягнеш; слухайся начальників; за їхнім пещенням не ганяйся; на службу не напрошуйся; від служби не відговорюйся; і помни прислів’я: бережи плаття сновові, а честь змолоду”. В епіграф Пушкін виносить тільки половину прислів’я. Задумаємося чому? (Хлопці тут говорять про необхідність концентрації змісту в епіграфі.)
Зовсім інакше уявляє собі честь Олексій Іванович Швабрин. П’ять років тому, як ми знаємо, він у міцність “переведений за смертовбивство”, тобто за дуель. Це дає нам підстава очікувати від нього поводження людини з почуттям достоїнства. Але виявляється інше. Перечитаємо два епізоди: “Петро Гринев приносить Швабрину вірші. Сварка. Виклик на дуель” і “Дуель” (4 глава). Що ж ми бачимо? Для Швабрина цілком прийнятно: 1) падлючити позаочі; 2) бути невдячним; 3) робити нишком – але абсолютно неприйнятно пряма образа у свою адресу. Честь для Швабрина – цілком формальна річ, і тому для нього, говорячи словами Висоцького, “у честі наклепи позаочі”. От ця-те двоїста мораль, подвійний стандарт у принципах і приводить його до подвійного зрадництва.
Для капітана Миронова, як і для Андрія Петровича Гринева, краще смерть, чим зрада. Капітан, судячи з епіграфа до 7 глави, походить із солдатських дітей, його поняття про борг, про честь близько до народного: “Комендант, Іван Игнатьич і я миттю опинилися за кріпаком валом; але зляканий гарнізон не рушив. “Що ж ви, детушки, коштуєте? – закричав Іван Кузьмич. – Умирати так умирати: справа служиве!”” Залишися капітан Миронов у живих, навряд чи б він зміг зрозуміти лінію поводження Петра Гринева, як і Андрій Петрович Гринев. Адже з погляду батька, молодший Гринев батьківський завіт не виконав.
А як ми дивимося на це? Що ж таке честь для Петра Гринева? Яке слово-синонім поставимо ми поруч із ним? Тут хлопці, опираючись на матеріал попередніх уроків, говорять, що Петро Андрійович Гринев зберіг вірність своїм переконанням, своє достоїнство, смог захистити й честь Маші Мироновій. Поняття стрімко повзрослевшего Петра Гринева про честь досить близько до пушкінського. Пушкіна все-таки не був “невільником честі”, він був її паном, коли стояв перед Дантесом у Чорної річки. Він до останніх мінут життя захищав Наталю Миколаївну, не вплутував її, повторюючи: “Ти ні в чому не винувата”. Гринев поводиться так само: “Я хотів продовжувати, як почав, і пояснити мій зв’язок з Марьей Іванівною так само искренно, як і все інше. Але раптом відчув непереборну відразу. Мені спало на думку, що якщо назву її, то комісія зажадає неї до відповіді; і думка вплутати ім’я її між мерзенними изветами лиходіїв і її саму привести на очну з ними ставку – ця жахлива думка так мене вразила, що я зам’яв і поплутався”. Між цими двома епізодами (не в історії, а в житті) – кілька місяців: закінчення повести ” Капітанська дочка ” Пушкін датував “19 жовтня 1836 року”.
Безумовно, виносячи слово честь в епіграф, Пушкіна робить питання про честь центральним у повісті. І нам, сьогоднішнім читачам, варто задуматися про те, що є таке слово “честь” і чи дійсно воно, як говорить В. С. Висоцький, “забуте”. Вернемося до знака питання, що поставили біля рядків Висоцького. І цим питанням закінчимо урок
(2 votes, average: 3.50 out of 5)