Зіставляючи романи Н. Островського й Н. Чернишевського
Якщо ж говорити про концепції особистості в цілому, що розвиває в романі “Як загартовувалася сталь”, те, напевно, найбільш близьке літературне споріднення можна виявити з романом Н. Г. Чернишевського “Що робити?”. Зіставляючи романи Н. Островського й Н. Чернишевського, критика співвідносила в короткому аналізі образ Павла Корчагіна насамперед з образом Рахметова (наприклад, у книзі Н. Венгрова “Микола Островський”, 1956). У цій аналогії найчастіше й бачиться основний шлях вивчення особливостей створення в російській літературі
Роман Н. Островського підтверджував, наскільки був прозорливий і чуйний прогноз Н. Г. Чернишевського. Письменникові вдалося обгрунтувати й розкрити теорію “розумного егоїзму” як такий спосіб суспільного поводження людей, коли “насолода від сознанья людяності”, розуміння “правильно зробленого кроку – сильніше й життєвіше, ніж стерпна скорбота від невиконаного
Якщо зіставити спосіб мислення, стиль поводження, пошуки особистого щастя “нових людей” Н. Чернишевського й героїв Н. Островського, те не можна не побачити багатьох крапок зіткнення в соціально-моральному змісті цих романів. Внутрішнє життя героїв цих книг будувалося по дуже подібних психологічних, моральних координатах. В основі кодексу моралі, що у процесі переможного ходу революції осозна-вали герої Н. Островського й домагалися втілення його в життя, багато в чому повторювалася, відтворювалася норма моральних критеріїв, які виробляли герої Н. Чернишевського
Розвиваючи теорію “розумного егоїзму”, вони відстоювали такий принцип жизненого відносини, при якому суспільне благо розглядалося ними як особисте благо. Це була та логіка взаємин між людьми, де “обов’язок” виражала “потяг власної натури”, а поняття достоїнства, шляхетності в поводженні особистості відкривало як би невідому доти природу цих форм людського поводження: воно розкривало не тільки й навіть не стільки розумний початок, дисципліну емоцій, міру самостійності внутрішнього життя особистості, скільки саму серцевину й глибину її страстей, тобто прояв самих таємних і потужних поривів людської натури (“…Яка висока насолода – почувати вступникам як шляхетна людина…” – “Що робити?”, гл. 4, ч. I; Лопухів уважав, що, “яким би ударам не піддавався він, він буде щасливий свідомістю свого людського достоїнства”).
Досить пригадати, наприклад, мотиви Лопухова й Віри Павлівни, на підставі яких вони вирішувалися розстатися один з одним: Лопухів ухвалює рішення щодо розлученні, бачачи “джерело великої радості” у тім, щоб бути “упевненим у щастя” улюбленої жінки й бути “спокійним за її долю”. Віра Павлівна приходить до такого ж рішення, не просто відстоюючи свою незалежність, але з готовності прийняти тільки на себе всю долю, що випала їй, і не вважаючи за можливе користуватися підтримкою, допомогою навіть “доброї волі” “самого відданого” їй людини… самого шановного… людини, в “якому” вона була “не менш упевнена, чим у самій собі”. Нескінченно, здавалося б, близькі один одному люди свідомо розходилися на таку відстань, що уже ніколи не могло бути переборене ними. Але розходилися вони заради того, щоб дати повну незалежність, щоб уберегти від якого б те не було насильства самі недоторканні рухи серця друг друга
Таким чином, власні інтимні потяги особистості й прояв нею шляхетності, “свідомість людяності” стосовно інтимних потягів іншої, близької людини зрівнювалися у своїх правах, у своїй здатності зрозуміти, полегшити життя іншому. У результаті мінялося подання й про багатство, і про так звану ущербність особистого життя людини; у якому випадку людин виявлявся богаче в особистому житті – коли сам віддавався захопленню або коли випробовував задоволення тому, що вмів бути дбайливим до переживань близького? Ці основи теорії “розумного егоїзму” багато чого проясняють у вчинках і в долі героїв Н. Островського
Освячена шляхетними революційними цілями, загальнолюдськими ідеалами внутрішнє життя героїв Н. Чернишевського, у сукупності всіх своїх психологічних особливостей, “прокладала” шляхи до тих взаєминам між людьми, які через десятиліття проголосила Велика Жовтнева соціалістична революція. І цілком закономірно, що герої роману “Як загартовувалася сталь” виявили пряме споріднення з “новими людьми” Н. Чернишевського. Вони принесли суспільству ті ж подання про людське достоїнство, про чистоту й шляхетність почуттів, про зміст людського щастя
Але Островськ-художник зумів розкрити й нові глибини людського характеру, соціалістичної особистості, що визначило інші, у порівнянні з Н. Чернишевським, принципи психологізму в романі “Як загартовувалася сталь”.
Міркуючи в романі “Що робити?” про щастя для особистості, формулюючи закон про недоторканність, про незалежність її внутрішнього життя, Н. Чернишевський проводив психологічний “експеримент” і тому зважувався на настільки ризиковані випробування розуму й почуттів своїх героїв, які не раз здавалися “вище – як визнавався один раз сам письменник – натуральної сили людини”. Зусилля розуму й волі героїв нерідко граничили з небезпекою, вони перекидалися часом у таке льодове, жорстокосерде з’ясування істини, що могло, здавалося, заглушити, знесилити інтимні почуття героїв (Віра Павлівна, наприклад, про Лопухове: “Якщо сказати правду, не вважаю себе ні в чому виноватою перед ним; скажу більше: я навіть не вважаю себе обязанною почувати вдячність до нього. Я ціную його шляхетність, про, як ціную! але адже я знаю, що він був шляхетний не для мене, а для себе. Адже і я якщо не обманювала його, то не обманювала не для нього, а для себе…”). Це був нещадний, гордий самоаналіз
У романі Н. Островського немає настільки болісних у своїй докладності самохарактеристик героїв. Письменникові тут не потрібний був експеримент, тому що автор роману “Як загартовувалася сталь” зумів, відтворюючи соціальні джерела революції, розкрити саме ті “натуральні сили” людини, революціонера, у яких часом сумнівався Чернишевськ-художник. Герої Н. Островського роблять настільки ж шляхетні, жагучі й гордовиті вчинки, як і “нові люди” Н. Чернишевського, але роблять це вони без учинки, що випереджають ці, невідступних вимог логічних доводів
Ті моральні закони, які виробляли для революційної Росії “нові люди”, були для героїв Н. Островського, що жили історичним досвідом, моральними ідеалами свого народу, уже законами, беззастережно прийнятими їхнім серцем. Тому їх і моральні, і політичні переконання виражалися насамперед у потужному, неухильному русі почуттів; вони надходили так, як жадало від них їхнє серце. Тому в романі “Як загартовувалася сталь” так скупі зовнішні психологічні характеристики героїв: все емоційне, логічне осмислення вчинків відбувається в миттєвих реакціях героїв, схованих у глибинах їхньої душі. Тому^-те на зміну нещадному рахметовскому обмеженню, викликаному винятковими обставинами суворої й нерівної боротьби з ворожим суспільством, на зміну “холоднокровної практичності, рівної й розважливої діяльності, діяльний розважливості” Лопухова, Кірсанова, Віри Павлівни – як єдиного в них способу відстоювання своїх ідеалів – у романі “Як загартовувалася сталь” розгорнулася життя особистості в повне розжарення, з усією невгамовністю, повнотою її переживань: адже вперше героєві відкрився навколишній світ у його безмежних обріях
Тому герой виявився перед настільки ж безмежної, але тому й більше складної, більше важкою волею вибору у вчинках – навіть у глибоко інтимних переживаннях. Тому^-те в романі Н. Островського інтимні почуття Павла Корчагіна здобувають настільки складний і багатогранний характер, вони не укладаються ні в кодекс “розумного егоїзму” “нових людей” Н. Г. Чернишевського, ні в рамки “революційної романтики” “Гедзя”, вони живуть всією гамою людських переживань
(1 votes, average: 5.00 out of 5)